Тиха жінка сказала голосно
Іване Васильовичу! Доки можна терпіти?! Другий раз за тиждень ви затопили мою квартиру! кричала сусідка знизу, розмахувавчи мокрою ганчіркою просто під носом у Оксани Степанівни.
Я ж уже вибачався! Батарея підтікає, слюсаря викликав! захищався чоловік, стоячи у дверях у одних трусах і футболці.
Вибачався! А мені що зі стелі робити? Шпалери нові тільки поклеїла! Ви там узагалі ні за чим не дивитеся?
Оксана стояла за спиною чоловіка, стиснувши руки в кулаки. Сусідка Марія Петрівна була права, але Іван, як завжди, не хотів нічого слухати. Батарея дійсно підтікала вже місяць, а він все відкладав ремонт.
Ну що ви репетуєте, як на базарі! не витримав Іван. Поліплю, сказав же!
Коли поліпте? Коли моя квартира цілим потопом піде? Марія Петрівна була в лютості, її сиве волосся розкуйовджене, щоки палали.
Оксана тихо підійшла до чоловіка, торкнулася його плеча.
Ванечку, давай я завтра вранці слюсаря знайду, гарного. У мене є номер одного майстра, прошепотіла вона.
Відчепись! Сам розберуся! відмахнувся чоловік, навіть не обернувшись.
Марія Петрівна подивилася на Оксану із жалем. Жінки знали одна одну вже вісім років, з того часу, як Степани переїхали у цю квартиру, але за весь цей час сусідка ні разу не чула, щоб Оксана Степанівна підвищила голос. Завжди тиха, завжди згодна, завжди вибачається за чоловіка.
Гаразд, Оксано Степанівно, я розумію, що не ваша це провина. Але вирішуйте вже щось! Марія Петрівна розвернулася і пішла до сходів.
Іван грюкнув дверима і пройшов на кухню, де на плиті стояв борщ. Оксана йшла за ним, як завжди, мовчки.
Чого насупилася? буркнув чоловік, сідаючи за стіл. Налий борщу.
Оксана взяла ковш, але руки в неї тремтіли. Краплі червоного борщу впали на чисту скатертину, яку вона зранку прасувала.
Розтяпа! буркнув Іван. Нормально налити не можеш!
Вибач, прошепотіла Оксана і швидко витерла пляму серветкою.
За обідом чоловік розповідав про роботу, скаржився на начальника, на колег, на всіх підряд. Оксана кивала, іноді вставляла: «Так, звісно» чи «Ти правий». Так було завжди, двадцять три роки їхнього шлюбу.
Після обіду Іван ліг на диван дивитися футбол, а Оксана пішла мити посуд. У кухонному вікні було видно, як сусідка розвішує білизну на балконі. Марія Петрівна помітила її погляд і махнула рукою. Оксана несміливо махнула у відповідь.
Ввечері, коли чоловік заснув перед телевізором, Оксана тихо вдяглася і спустилася до сусідки. Марія Петрівна відчинила двері у халаті, з чашкою чаю в руках.
Оксано Степанівно! Заходьте, заходьте! Чай будете?
Дякую, не треба. Я на хвилинку. Хотіла подивитися, що там у вас зі стелею.
У ванній кімнаті справді було сумно. На стелі розлилася велика жовта пляма, а в куті вже почала відклеюватися смуга шпалер.
Жах який! зітхнула Оксана. Маріє Петрівно, пробачте нас, будь ласка! Я завтра ж знайду майстра, сама заплачу!
Та що ви, Оксано Степанівно! Не в грошах справа. Просто вже набридло терпіти. Ви ж бачите, який у вас чоловік характер… Завжди всіх винуватить, а сам нічого не хоче вирішувати.
Оксана опустила очі. Сусідка була права, але визнати це вголос вона не могла.
Він на роботі втомлюється, нерв