**Щоденниковий запис**
Олеся Іванівна щойно дістала з духовки яблучний пиріг, коли в двері задзвонили. Глянула на годинник девять ранку. Занадто рано для гостей.
Іду, іду! гукнула вона, витираючи руки об фартук.
На порозі стояли Тетяна з чоловіком Василем, обвішані сумками й валізами. Сестра виглядала змученою, а Василь похмуро насуплювався.
Олесю, рідненька! зірвалась Тетяна, обнімаючи сестру. Ми до тебе! Ти ж не відмовиш родичам?
Таню? Олеся Іванівна озирнула їх. Що сталося? Звідки ви?
Із Харкова приїхали, буркнув Василь, тягнучи в коридор величезну валізу. Довго їхали, кляті затори.
Заходьте, роздягайтеся, заперелась господиня. Але ж ви не попереджали.
Тетяна зняла куртку й повісила на гачок.
Олесю, ось у чому річ Василь звільнився, грошей немає. А ще й квартиру довелося продати.
Яку квартиру?! скрикнула Олеся Іванівна.
Кредити, борги, махнув рукою Василь. От і вирішили до тебе. У тебе ж трикімнатна, місця вистачить.
Олеся Іванівна стояла, не вірячи вухам. Тим часом Тетяна вже йшла на кухню, принюхуючись.
Ох, як смачно пахне! Пиріг? А ми з дороги голодні.
Сідайте, чай поставлю, несміливо запропонувала господиня.
Василь плюхнувся на стілець, оглядаючись.
Непогано у тебе. Ремонт свіжий, меблі добрі. Видно, що сама собі господиня.
В його тоні прозвучало щось докірливе. Олеся Іванівна жила одна після смерті чоловіка вже вісім років. Працювала в бібліотеці, зарплати вистачало на скромне життя.
А де ваші речі? спитала вона, наливаючи чай.
Ось у коридорі, Тетяна показала на валізи. Василю, занесіть у кімнату.
В яку кімнату? обережно перепитала Олеся Іванівна.
Та в будь-яку вільну. У тебе ж три.
Таню, давайте спочатку обговоримо. На скільки ви приїхали?
Тетяна й Василь переглянулися.
Поки справи не налагодяться, ухилилася сестра. Роботу знайдемо, на ноги встанемо.
А це коли?
Хто ж знає? Василь відрізав шматок пирога. Може, місяць, може, півроку.
Олеся Іванівна відчула, як усе всередині стиснулося. Відмовити рідним було ніяково, але думка про постійних сусідів у її тихому домі лякала.
Олесю, ти ж не вижен