Олена йшла пятнадцятий рік, коли вона дізналася від батьків, що скоро в їхній родині зявиться ще сестричка чи братик. Вона тупотіла ногами, кричала.
Мамо, навіщо нам ще одна дитина? Ви з татом на старість вирішили народити? Мене вам замало? сердилася донька, розуміючи, що тепер у неї буде суперник, і батьки вже не лише їй приділятимуть увагу та витрачатимуть гроші.
Досі тато й мати виконували будь-які її примхи, а тут раптом почали говорити про будучу дитину, треба купувати ліжечко, коляску, ванночку. Які коляски, коли Олені потрібні нові чоботи!
Вона хотіла гарно вдягатися. Олена народилася не дуже вдалою дівчиною великою, з грубими рисами обличчя, але вірила, що гарний одяг виправить справу, і вона стане привабливою. Наряжалася, щоб приховати недоліки, і вичавлювала з батьків гроші. А вони постійно йшли на поступки. А тепер зявиться сестра й зруйнує їй життя.
Народилася молодша сестричка Марійка. Олена не дуже тішилася, дивлячись на неї. Та була справжньою лялькою з блакитними очима й світлими кучерявими волоссям. Марійка вже товкла ніжками, тягнулася до сестри, але та відмахнулася.
Мам, забери свою Марійку, вона мені заважає.
Минув час. Марійка виросла. Стала справжньою красунею. А старша Олена так і залишилася звичайною сільською дівчиною, до того ж ніхто не брав її заміж. Після школи вона не вчилася, працювала листоношею, розносила по селу пошту.
А от у Марійки на девятнадцятому році спалахнуло кохання. Познайомилася з Тарасом, який приїхав у село на практику. Після цього роману Марійка залишилася вагітною, а Тарас зник.
Народжуй, казала мати. Що робити, виростимо. Ми з батьком допоможемо.
Марійка народила сина Данилка. Але від старшої сестри вона наслухалася.
Ти, Марійко, завжди була мрійницею. Захотіла кохання, а його й не існує. Ось на мене дивись я в кохання не вірю, тому й не потрапила в халепу, як ти. У тебе в голові лише мрії, ти на життя крізь них дивишся. Тепер мучайся сама зі своїм Олена неприємно відгукнулася про сина сестри. Промити тобі мізки нікому, батьки трясуться над тобою й Данилком.
Олені нікого не було шкода. Вона щодня докоряла Марійці, що та народила дитину без чоловіка. Але робила це так, щоб батьки не чули їм це не подобалось. Навіть казала:
Навіщо тобі цей Данилко? Краще б залишила його в пологовому, якщо вже не вистачило розуму вчасно позбутися. Сестра плакала й переживала через ці слова.
Марійці хотілося піти з дому, аби тільки не чути докори. Але куди вона піде? Ні грошей, ні чоловіка. Але раптом відбулося інакше Олена заявила, що їде з дому до міста.
Набридли ви мені тут усі! Поїду й житиму сама.
Олені нарешті спало на думку відокремитися від батьків. Хоча в неї не було спеціальності. Але її гризло, що вся увага Данилкові й Марійці, а їй уже за тридцять, а вона все ще одна. Мріяла в місті знайти чоловіка й вийти заміж. Хоч би й за старшого.
Вона поїхала до обласного центру, переглянула оголошення про роботу. Дізналася, що можна працювати на будівництві й навіть отримати квартиру, хоч би й кімнату в гуртожитку спочатку. Туди й пішла. Сили в неї було досить, відра з розчином вона носила легко. Навчилася штукатурити. Стала жадібною до грошей, ходила на підробітки з іншими жінками. Про батьків забула тепер у неї було своє життя. А якщо хтось питав про рідних, відповідала:
Вони мене образили, тому я поїхала. Нехай тепер шкодують. Я сама заробляю й добре живу. Думали, я їм допомагатиму на старість? От і не діждалися!
Олено, у тебе не душа, а чорства скорлупа, казали знайомі. Хіба можна так про батьків? Вони не знали, що там у її родині, але знали: таку образити вона й сама згорне в баранячий ріг.
Ну й нехай собі Олена вважає батьків винними у своїй долі. Це її справа. Тому й не чіпали її з розпитуваннями.
Сімю Олена поки що не планувала. Нікого на горизонті не було, а їй хотілося чоловіка з грошима. Не олігарха, але такого, щоб і копійки не рахував. І думала собі:
Треба мені чоловіка з добрим заробітком, і щоб не скупий. Мені б вистачило.
З її зовнішністю просто так гарного чоловіка не спіймаєш. А їй дуже хотілося. Декілька разів їй траплялися чоловіки, але вона їх пригнічувала. Відразу брала бика за роги й вимагала:
Я тобі свою любов, а ти мені що даси? Чоловіки, звісно, після цього довго не затримувалися.
А Юрко, з яким вона зустрічалася пару разів, сказав їй:
Ти, Олено, навіть не уявляєш, що таке любов. Ось як зрозумієш, тоді й питатимеш. А поки що пробач, балувати тебе нема за що.