Мамо, може, нехай бабуся піде та й загубиться? Тоді всім буде легше, з викликом промовила Олеся.
Мамо, ну скільки можна? Ти ж усе життя мені про це нагадуватимеш? образилася пятнадцятірічна дівчина.
Не усе життя, а поки вона з нами. Якщо вона вийде на вулицю, то заблукає
І помре десь під парканом, а ми житимемо з почуттям провини Мамо, ну може? знову наполягала Олеся.
Що “може”? не зрозуміла мати.
Нехай піде та й загубиться. Ти ж сама казала, що вже втомилася з нею возитися.
Як ти можеш таке говорити? Вона мені свекруха, не рідна, але для тебе вона бабуся!
Бабуся? Олеся примружила очі, як завжди, коли злилася. А де вона була, коли її синок нас кинув? Коли відмовлялася зі мною сидіти? З власною онукою? Вона тебе не жаліла, коли ти бралася за будь-яку роботу, щоб заробити зайву гривню Та ще й звинувачувала тебе, що чоловік пішов
Годі! різко перебила мати. Даремно я тобі все це розповідала. Вона гірко зітхнула. Погано я тебе виховала, раз у тобі немає милосердя до ближнього. Мені страшно. Коли я постарію, ти й до мене так ставитимешся? Що з тобою? Ти ж завжди була доброю. Не могла пройти повз бездомного кошеня чи цуценя, завжди приносила додому. А бабуся не собака Мати похитала головою. Вона й так покарана. Твій батько кинув не лише нас, а й її.
Мамо, іди на роботу, запізнишся. Я обіцяю, двері замкну, винувато промовила Олеся.
Гаразд, а то наговоримо одне одному зайвого але мати не йшла.
Мамо, вибач, але дивитися на тебе болюче. Шкіра та кістки. Тобі лише сорок, а ходиш, зігнувшись, ледве ноги переставляєш. Завжди втомлена. Чого ти так дивишся? Хто тобі правду скаже, як не рідна дочка? Олеся не помітила, як знову підняла голос.
Дякую. Дивись, щоб вона газ не вмикала й воду не залила.
Ось, я ж кажу сидимо з нею, як прикуті. Життя немає. Мамо, давай віддамо її в будинок для літніх. Там про неї доглядатимуть. Вона ж нічого не тямить
Знову почала? різко обірвала мати.
Усім буде краще, і їй перш за все, не помічаючи її роздратування, продовжила Олеся.
Більше не хочу слухати. Нікуди я її не віддам. Скільки їй залишилося? Хай буде вдома
Та вона нас із тобою переживе. Іди на роботу. Я нікуди не піду, двері замкну, обіцяю, зі злістю додала Олеся.
Вибач. Я на тебе навалила забагато Усі гуляють, а ти сидиш із бабусею.
Вони не помітили, що двері до кімнати бабусі були відчинені. Вона, звісно, чула все, але навряд чи зрозуміла та й забуде за хвилину.
Мати пішла, а Олеся зайшла до колишньої кімнати, де тепер жила бабуся.
Ба, тобі чогось треба? запитала вона.
У бабусиному погляді не було ні бажань, ні думок.
Ходімо, дам тобі цукерку, Олеся допомогла їй підвестись і повела на кухню.
А ти хто? порожнім поглядом спитала бабуся.
Пий чай, зітхнула дівчина, кладучи перед нею цукерку.
Бабуся дуже любила солодке. Вони з мамою ховали від неї цукерки, давали лише одну до чаю. Олеся дивилася, як та розгортала яскравий папірець. Крізь рідке сиве волосся просвічувала бліда шкіра. Вона відвернулась.
Колись бабуся фарбувала волосся, робила пишну зачіску, підводила губи яскравою помадою, малювала брови. Олеся памятала солодкуватий запах її парфумів. На бабусю завжди звертали увагу чоловіки поки вона не почала втрачати розум.
Дзвінок у двері відволік її від думок.
Мабуть, мама щось забула, Олеся пішла відчиняти.
Але за дверима стояв її друг, старшокласник Дмитро. Мати не схвалювала їхньої дружби, тому він приходив, коли її не було вдома.
Привіт. Чого так рано? Мама щойно пішла, пошепки сказала Олеся.
Знаю. Вона мене не помітила.
Люсенько! почувся з кухні голос бабусі.
Хто це Люся? спитав Дмитро.
Так вона маму називає, вважає її за доньку. Зараз я її відведу. Іди у ванну й сиди тихо. У неї сьогодні прояснення, Олеся підштовхнула його до дверей.
Нікого немає, повернувшись на кухню, вона побачила порожню чашку й розгорнутий фантик.
Хочу чаю, сказала бабуся.
Та ти ж тільки Олеся зрозуміла, що пояснення марні.
Бабуся швидко забувала все, особливо недавнє. Але добре памятала минуле. Часто плутала їх із мамою. Проте іноді траплялися миті просвітлення рідкісні й короткі.
Олеся знову поставила чай і поклала цукерку. Коли бабуся допила, вона відвела її до кімнати.
Тепер спи, сказала й зачинила двері.
Можна вийти? виглянув із ванни Дмитро.
Так. Іди