Ти сьогодні сказав, що одружився зі мною, бо я «зручна»! Ну й що? він знизав плечима. Хіба це погано?
Ти що, знову в цьому старому халаті? Ярослав скривився, застібаючи манжету сорочки так, ніби готувався до бою.
Вона завмерла з чашкою кави в руках. Пар тоненькою ниткою піднімався вгору, обпалюючи пальці, але вона не відводила їх.
Він зручний.
Ну так, зручний, фыркнув він, поправляючи краватку перед дзеркалом. Як і все в тобі.
Марія опустила очі. Кава більше не парувала. Поверхня темніла, відбиваючи стелю, наче крихітне розбите дзеркальце.
Ярославе, ти
Що? він уже діставав ключі, метал брязкнув об обручку.
Нічого.
Двері зачинилися так різко, що задрижала полиця з порцеляною.
***
Вони познайомилися на роботі. Вона тиха бухгалтерка, що ховала коси в недбалий пучок, він самовпевнений менеджер, чий сміх лунав коридорами. Ярослав гарно залицявся: троянди з крапельками роси, вечері при свічках, де він замовляв за неї котлети, навіть не спитавши, що їй подобається.
Ти ж не з тих, хто свариться через дрібниці, так? якось запитав він на третьому побаченні, поправляючи серветку на її колінах.
Ні, усміхнулася Марія, наче не чуючи тривожних дзвіночків.
От і добре. Моя колишня постійно влаштовувала істерики
Вона не придала цьому значення. А потім весілля, діти, хата. Усе як у людей.
Тільки іноді, коли вона надягала сукню з відкритою спиною, він казав:
Тобі б щось скромніше. Це не твій стиль.
Або коли вона підфарбовувала губи перед дзеркалом, він кидав:
Навіщо? Все одно вдома сидиш.
А одного разу, коли вона купила нові духи з нотками лаванди, він поморщився:
Пахне, як у бабусиній шафі. Ти що, на Олену з бухгалтерії рівняєшся?
І вона більше не носила їх.
А на день народження він подарував їй мультиварку.
Стара вже не тієї якості, пояснив він, спостерігаючи, як вона розпаковує коробку. А то постійно скаржишся, коли готуєш.
Вона подякувала. А потім довго дивилася у вікно, поки діти не покликали різати торт.
Але вона мовчала. Бо він був добрим чоловіком. Не бив, не пив, гроші в сімю носив.
Чого ж ще треба?
***
Ти мене ніколи не любив?
Той самий вечір. Та сама розмова. Ярослав відвів погляд, ніби перевіряв, чи зачинене вікно.
Та чого ти Ти ідеальна дружина.
Це не відповідь.
Він зітхнув, наче вона не розуміла очевидного.
Маріє, ну що ти везеш? У нас усе гаразд.
Гаразд?! її голос затремтів, але не від сліз, а від люті, що нарешті прорвалася. Ти сьогодні сказав, що одружився зі мною, бо я «зручна»!
Ну й що? він знизав плечима. Хіба це погано?
Вона дивилася на нього, ніби вперше бачила: цей засмаглий відтінок шиї від волейболу з колегами, не з нею. Ця зморшка між бровами не від турбот, а від досади, що йому доводиться щось пояснювати.
А Наталка?
Обличчя Ярослава смикнулося, наче хтось дёрнув за невидиму нитку.
До чого тут вона?
Ти її любив.
Так, визнав він різко, і в цьому слові було більше почуття, ніж за всі роки їхнього шлюбу. Любив. Але з нею не можна було побудувати нормальну сімю.
Марія відчула, як щось всередині ламається з тихим клацанням, наче зламалася підборка.
Тобто я слухняна заміна.
Не вигадуй, він махнув рукою, як відганяючи муху. У нас діти. Дім. Чего тобі ще треба?
***
Вона вагалася.
Може, він правий? Може, кохання це розкіш, а сімя важливіша? Марія стояла біля вікна, спостерігаючи, як перші краплі дощу розпливаються по склу. У відбитті виднілися сліди її пальців вона так часто тут стояла останнім часом, наче чекала, що світ дасть їй відповідь.
А Ярослав Ярослав жив так, ніби нічого не сталося.
Через тиждень, переконавшись, що вона знову змовчала, він і зовсім перестав намагатися.
Знову гречка? Він копав виделкою в тарілці, ніби розглядав докази її невмілості. Ну хоч би цибулі додала.
Ти ж сам казав, що не любиш цибулю, відповіла вона, але голос звучав чужим.
Та й що? Він відсунув тарілку з таким виглядом, ніби там було щось несвіже. Наталка завжди готувала
Марія різко встала. Стілець скрипнув, залишивши подряпину ще один слід у цьому домі.
Хочеш до Наталки? Іди!
Та годі, він засміявся, і цей сміх різав гірше крику. Куди я піду? Ти ж знаєш, що мені з тобою зручно.
У цю мить вона нарешті зрозуміла.
Він навіть не намагався її втримати. Не тому, що був упевнений у її коханні, а тому, що був упевнений у