Під час вечірньої прогулянки з собакою біля старшокласниці зупинилися двоє чоловіків і грубо запропонували їй «покататися»
Якою вона ще ніколи не бачила свою собаку: в її очах палав гнів, ікла загрозливо блиснули. Перш ніж дівчина встигла зрозуміти, що відбувається, пес вже кинувся на чоловіка, який схопив її за руку, повалив на землю, а потім навис над нею, немов темна тіня, з низьким гарчанням
Коли Оленці виповнилося сім років, їй дали велику світлу кімнату. Але дівчинка категорично відмовилася спати там сама. Кожного вечора один із батьків то мама, то тато лягав поруч, щоб вона могла заснути. Якщо ж серед ночі вона прокидалася і бачила, що немає нікого поряд, то брала подушку й ковдру й переходила до батьків. Ні благання, ні розумні розмови не допомагали нічого не змінювалося, хоч дівчинка й підростала.
Аж поки одного дня рішення не знайшлося само у вигляді маленького білого пухнастого клубка, який спочатку перелякано дзижчав, а потім одразу ж залишив плямку на підлозі. Придивившись, Оленка зрозуміла, що це неймовірно милий цуцик, такий солодкий, що вона одразу скрикнула: «Мамо, давай залишимо його, добре?» І почалися угоди: добре вчитися, прибирати кімнату, самій вигулювати песика й спати у своїй кімнаті без батьків. Перші три умови Оленка прийняла без вагань, але остання змусила її задуматися та недовго. «Адже тепер я вже не сама!»
Так у будинку зявилася Лялька папір казав, що це весті, але за характером вона була справжньою панянкою з твердою волею. І що дивно Оленка дотримувалася угоди. З появою Ляльки вона почала спати у своїй кімнаті, а собака стала її вірним другом і вночі, і вдень.
Лялька була справжньою красуньою: доглянута, свідома своєї привабливості, поводилася, як справжня аристократка. Інших собак вона практично ігнорувала, але до дітей, які завжди хотіли її погладити, ставилася терпляче, навіть з легким зверхнім виразом ніби приймала їхню похвалу як належне. А от якщо до неї наближався інший пес, вона миттєво оскалювала гострі ікла й обурено скиглила.
Щоб виправити поведінку Ляльки, мама й Оленка записалися до школи для собак. Три тижні вони старанно відвідували заняття. Але чи тренер був недостатньо досвідченим, чи Лялька занадто незалежною, результату не було. Фахівець зробив висновок: «Вона вважає вас своєю зграєю. Інших їй не потрібно». Що ж вони й так чудово жили втрьох.
На прогулянки Оленка й Лялька ходили на пустир за будинком. Колись там стояли бараки, але їх давно знесли залишилися лише залишки фундаментів і дикі фруктові дерева. Одна сторона діляці