Подорож до щастя: Новий початок для двох закоханих.
Олеся летіла до свого коханого на крилах радості. Нарешті її син закінчив школу й вступив до університету. Тепер вона та її чоловік могли жити разом після довгих років очікування.
Щойно провела сина на навчання, того ж дня вона купила квиток на автобус і вирушила до Ярослава. Їхній шлюб тривав лише два роки, але вони знали одне одного так, ніби були разом цілу вічність.
Їхні стосунки ніколи не були легкими. Початок був складним, вони пройшли через багато випробувань, але доля обіцяла їм спільне майбутнє. Принаймні, Олеся була в цьому впевнена.
Вони познайомилися вісім років тому. Тоді вона щойно оговталася після розлучення з першим чоловіком і не пускала нікого близько. Аж поки не зустріла Ярослава. Навіть з ним вона спочатку тримала дистанцію. Йому довелося докласти зусиль, щоб довести, що він не схожий на її колишнього, Богдана.
Півроку вони зустрічалися, а потім вирішили жити разом. Ярослав переїхав до неї, бо в його однокімнатній квартирі було б тісно всій родині. У Олесі був десятирічний син хлопець слухняний, але спільну мову з вітчимом знайшов не відразу.
Через три роки спільного життя Ярослав почав говорити про весілля, але Олеся не відчувала ентузіазму.
Їй здавалося, що ці папери вже не мають сенсу. До того ж, вони не захищають від зради, хоч ти чоловік, хоч жінка.
Вона була щаслива і так, не хотіла змін.
Ярослав спочатку погодився з її думкою, але потім зрозумів, що йому цього замало. Він хотів бачити Олесю своєю дружиною у всіх значеннях цього слова. Врешті-решт він поставив ультиматум: або весілля, або розставання.
Олесі не сподобалася його наполегливість, і вона вирішила, що краще розійтися. Так вони й зробили на півроку.
За цей час Ярослав перебрався в інше місто, де його друг запропонував добре оплачувану роботу. Додому він приїздив рідко, лише раз на два місяці, щоб відвідати батьків. І під час однієї з таких поїздок знову побачив Олесю.
Вона гуляла в парку й виглядала так, ніби життя йде просто чудово. Була такою щасливою й байдужою аж поки їхні погляди не зустрілися.
У її очах він прочитав те саме, що відчував у своїй душі. Вона його ще любила. І не могла це приховати.
Вони поновили стосунки, але цього разу на відстані. Іноді вона їхала до нього в гості, іноді він приїжджав до неї. Усі зустрічі були ретельно сплановані, але кожна з них була сповнена теплоти й пристрасті.
Зазвичай вони бачилися раз на місяць, рідше два. Ярослав не раз пропонував їй переїхати до нього. Він купив двокімнатну квартиру в тому місті, хоча ще виплачував кредит.
Олеся від усього серця бажала цього, але тоді не могла так різко змінити життя. Її син був підлітком, потребував уваги. А ще хворіла мати, якій потрібен був догляд. Два роки Олеся вибивалася з сил, щоб поставити її на ноги, і нарешті мамі стало краще.
«Ще поживете!» радісно сказав лікар під час виписки.
Марія Іванівна вже не тримала доньку поруч, але Олексій вступав у старші класи. Він не хотів міняти школу й просив маму почекати, поки закінчить. Довелося йти на компроміс.
Влітку перед десятим класом Олеся та Ярослав нарешті одружилися. Бачачи, яку радість це принесло чоловікові, вона шкодувала, що не погодилася раніше. Але навіщо плакати над минулим?
Тепер вони не просто зустрічалися. Їхні стосунки можна було б назвати вікенд-шлюбом, якби не сотні кілометрів між ними.
А тепер Олексій вступив до університету. Олеся пишалася сином і розуміла, що може влаштувати особисте життя. Вона не сказала Ярославу, що збирається переїхати хотіла зробити сюрприз.
Він, звісно, здогадувався, але точної дати не знав.
Олеся спакувала валізу, сіла в автобус і поїхала до нього. Хотіла, щоб цей день залишився в його памяті назавжди. Вона вже уявляла, як чекатиме його в мереживній білизні, розсипаючи трояндові пелюстки на свіжій простирадлі, готуючи смачну вечерю.
Вона мріяла про всі ці деталі, поки автобус наближався до міста. Олеся була впевнена, що Ярослав буде в захваті від сюрпризу. Але натомість сюрприз чекав саме її.
Вона відчинила двері його квартири своїм ключем і завмерла від шоку. На неї дивилися блакитні очі дуже гарна молода дівчина з рудим волоссям.
«Ти хто?» видихнула Олеся.
«Я Вікторія. О, мабуть, ти Олеся? Вибач, я зараз піду!»
«Що значить підеш? Хто ти?» Олеся почала злитися.
«Будь ласка, не сердься Я кохана твого чоловіка.»
«Що?! Кохана мого чоловіка? Ти»
Олеся тихо зачинила двері, залишивши позаду все, що вважала своїм, і вирішила йти далі те