Сьогодні ти сказав, що одружився зі мною, бо я «зручна»! Ну й що? він знизав плечима. Хіба це погано?
Ти що, знову в цьому старому халаті? Олег з огидою подивився на Оксану, застібаючи манжету сорочки, ніби готувався до бою.
Вона завмерла з чашкою кави в руках. Пар тоненькою цівкою піднімався вгору, обпалюючи пальці, але вона не відводила їх.
Він зручний.
Ну так, зручний, фыркнув він, поправляючи краватку перед дзеркалом. Як і все в тобі.
Оксана опустила очі. Кава більше не парувала. Поверхня потемніла, відбиваючи стелю, немов маленьке зламане дзеркальце.
Олеже, ти
Що? він уже діставав ключі, метал дзенькнув об обручку.
Нічого.
Двері зачинилися так сильно, що задрижала полиця з порцеляною.
***
Вони познайомилися на роботі. Вона тиха, скромна бухгалтерка, що завязувала волосся в недбалий пучок, він самовпевнений менеджер, чий сміх лунав коридорами. Олег гарно залицявся: троянди з крапельками роси, вечері при свічках, де він замовляв за неї стейк середньої просмажки, не питаючи, що їй подобається.
Ти ж не з тих, хто свариться через дрібниці, так? якось спитав він на третьому побаченні, поправляючи серветку їй на колінах.
Ні, посміхнулася Оксана, немов не чула тривожних дзвіночків.
От і добре. Моя колишня постійно влаштовувала сцени
Вона не придала цьому значення. А потім весілля, діти, дім. Усе як у людей.
Тільки іноді, коли вона надягала сукню з оголеними плечима, він казав:
Тобі б щось простіше. Це не твій стиль.
Або коли вона підфарбовувала губи перед дзеркалом, він мимохідь кидав:
Навіщо? Все одно вдома сидиш.
А одного разу, коли вона купила нові парфуми з ніжним квітковим ароматом, він зморщився:
Пахне, як у базарної тітки. Ти що, на Маріванну з бухгалтерії рівняєшся?
І вона більше не носила їх.
А на день народження він подарував їй пилосос.
Старий уже скрипить, пояснив він, спостерігаючи, як вона розпаковує коробку. А то постійно зітхаєш, коли прибираєш.
Вона подякувала. А потім довго дивилася у вікно, поки діти не покликали різати торт.
Але вона мовчала. Бо він був хорошим чоловіком. Не бив, не пив, гроші приносив.
Хіба цього мало?
***
Ти мене ніколи не любив?
Той самий вечір. Та сама розмова. Олег відвів погляд, немби перевіряв, чи зачинено вікно.
Ну чому ж Ти ідеальна дружина.
Це не відповідь.
Він зітхнув, ніби пояснював щось очевидне.
Оксано, ну що ти вигадуєш? У нас усе нормально.
Нормально?! її голос затремтів не від сліз, а від люті, що нарешті вирвалася назовні. Сьогодні ти сказав, що одружився зі мною, бо я «зручна»!
Ну й що? він знизав плечима. Хіба це погано?
Вона дивилася на нього, немов бачила вперше: цей загар на шиї від футболу з колегами, а не з нею. Ця зморшка між бровами не від турбот, а від досади, що він мусить їй щось доводити.
А Наталка?
Обличчя Олега смикнулося, немби хтось дёрнув за нитку.
До чого тут вона?
Ти її любив.
Так, визнав він різко, і в цьому слові було більше почуття, ніж за всі їхні роки. Любив. Але з нею не можна було побудувати нормальну сімю.
Оксана відчула, як щось всередині ламається з тихим клацанням, немов зламався каблук йти можна, але вже не так, як раніше.
Тобто я слухняна і господарська заміна.
Не ускладнюй, він махнув рукою, немби відганяючи комара. У нас діти. Дім. Що тобі ще треба?
***
Вона вагалася.
Може, він має рацію? Може, кохання це розкіш, а сімя важливіша? Оксана стояла біля вікна, спостерігаючи, як перші краплі дощу розпливаються по склу. У відбитті виднілися сліди її пальців вона так часто тут стояла останнім часом, ніби чекала, що світ за вікном дасть їй відповідь.
А Олег Олег жив так, ніби нічого не змінилося.
Через тиждень, бачачи, що вона знову змовкла, він і зовсім перестав прикидатися.
Знову вареники? Він копався виделкою в тарілці, немби розглядав докази її невмілості. Ну хоч би сметану додала.
Ти ж сам казав, що не любиш жирне, відповіла вона, але голос звучав чужим, немби хтось інший говорив за неї.
Та й що? Він відсунув тарілку з таким виглядом, немби вона подала йому сміття. Наталка завжди готувала
Оксана різко встала. Стілець скрипнув по підлозі, залишивши подряпину ще одну мітку в цьому домі, ще одну невидиму тріщину.
Хочеш до Наталки? Іди!
Та годі тобі, він засміявся, і цей сміх різав сильніше, ніби він кричав. Ку