От слуха до весілля
Зенко хлопець тихий, лагідний. Живе з батьками у селі то вже чи так виховали, чи таким уродився. Клавдія та Семен із сином проблем не знали. Завжди слухнякий.
А от у сусідів постійно лунали крики й лайка. Варка сусідка Клавдії та Семена сама виховує двох синів, Мішку та Тимка, різниця в рок. Але такі жваві хлопці, особливо старший Мішка, що Варка вже й не знає, як його приборкати.
Мішко, знов ти брата чіпаєш? Ну зараз я тобі погодься! тільки й чути з двору.
Він перший до мене лізе! Хай не чіпляється, а ти завжди за нього! кричить Мішка.
Ох ти ж як із матірю розмовляєш?! лунає з сусіднього подвіря.
І так кожного дня. Варка скаржилася Клавдії:
З моїми шипшинами спокою нема. У вас завжди тихо та мирно. Зенко твій такий спокійний заздрю тобі, Клаво. Та й що казати в Семена він. А мій був жвавий, сварливий, от і голову склав рано через свій характер. Якби не пив, то й не потонув би Мішка вилитий батько, ну а Тимко трохи тихіший, але теж братові не поступається. Ох, доля моя
Еге, Варко, справді твої хлопці як вітер. На батьківських зборах Мішку твого вчителька лаяла, як тільки могла. А ти ж не ходиш.
Їхні сини, Зенко та Мішка, вчилися в одному класі, дружили, до школи разом ходили. Зенко вчився нормально, а от Мішка ледве плівся.
Не ходжу я в школу. Соромно слухати про своїх розбишак, особливо про Мішку. Та й на роботі я Не повіриш, Клаво, йду вулицею як побачу вчителів, так убік відвертаюсь. Знаю, почнуть скаржитись, а мені соромно, почервонію вся й спітнію, ділилася Варка. Заздрю тобі, чесно. У тебе Зенко як слід хлопець, а в мене махнула рукою та пішла до хати.
Дорослішали хлопці. Мішка лишився таким же жвавуном, після девятого класу кинув школу, Тимко ще вчився.
Вивчуся на водія, в армії відслужу, а там і одружусь, такі плани були в Мішки.
З Зенком вже спілкувалися по-дорослому. Обоє виросли. Зенко лишився тихим і лагідним, мяким за характером. Любив літом самітньо блукати лісом за грибами. Ввечері сидів на призьбі та пив чай. Любив читати.
Після школи вивчився на електрика, із села їхати не збирався. Та й батьки не відпустили б. Один син.
Тут, у селі, твоє коріння, сину, тут і житимеш, ще давно вирішив Семен, а Зенко й не заперечував.
Коли навчався у райцентрі, щодня їздив на заняття автобусом всього півгодини. Місто йому не подобалося народу багато. З дівчатами не товаришував, хоч деякі й поглядали на нього. А деякі сміливі самі запрошували в кіно ті, що не знали, який він соромязливий. Він відмовлявся, посилаючись на автобус.
Зенко, гляди, із міськими дівчатами не звязуйся, суворо наказувала мати. Вони всі жвав