Олеся, ти впевнена, що взяла все? Може, перевіриш ще раз? крикнула я, зупинившись перед закритими дверима ванної.
Богдане, дай мені спокій! Я все взяла валізу бачила ж? відповів він через шум води. Але голос голос йому тремтів. Чи мені здалося?
Валізу бачила. А що в ній ні, прошепотіла я, відступаючи.
Олесю, зроби каву, будь ласка! Міцну. Без молока, додав він спокійно, вимикаючи воду.
Я пішла на кухню, мовчки дійшла до полиці, налила воду, засипала мелену каву, трошки солі як він любить. У нас є кавоварка, але Богдан обожнює каву, приготовану моїми руками. «Ти така турботлива», казав він того вечора, коли повернувся пізно з роботи і побачив, як я, за традицією бабусі, обгорнула вечері рушником, щоб не остигла.
Останнім часом він постійно запізнювався нібито на роботі. Робив карєру. Готувався до підвищення. А я залишалася в тіні. Готувала, прасувала, терпіла.
Який божественний аромат! сказав Богдан, заходячи в кухню і відкидаючи вологе волосся з чола. Він сів за стіл, простягаючи руку по чашку.
Олесю, сьогодні приїде курєр я замовив чохол на авто. Прийми, будь ласка. Оплата при отриманні, промовив він, додавши ложку цукру в каву.
Звісно. Як завжди, відповіла я, сідаючи навпроти.
Ця відрядження не в самий час, зітхнув він. Але я не можу відмовитися. Розумієш це шанс, можливо, єдиний. Старший менеджер не жарти.
Так Я й не думала, що на такій посаді доведеться їздити по області.
Капризи начальства. Гаразд, я ще маю півгодини, попрацюю з телефону.
Він підвівся і пішов у кімнату. Не прибрав чашку. Не біда. Що з нього взяти дуже напружений.
Я простягнула руку за його чашкою, і раптом телефон здригнувся повідомлення. Відкрила.
*«Олесю, Богдан бреше. Ніякого відрядження. Він летить в Італію з Ярославою Мороз. Зупини його, поки не пізно. Він зіпсує собі життя».*
Анна. Його молодша сестра.
Щось клацнуло в голові. Він з Ярославою? Не може бути. Жарт? Але Анна не з тих, хто жартує про таке. І вже точно не бреше.
Все закрутилося перед очима. Повітря наче згустилося, важке, як бетон. Легенько дихати не могла, підвелася з трудом, налила води і знову шваркнулася на крісло.
Хотілося кричати. Розбити все на шматки. А в голові лишалося одне: *«Навіщо?»*
Стиснула кулаки від люті. Хотілося кинутися до нього, влаштувати скандал, зірвати маску. Але не стала. Не варто.
Нехай іде. А я йому приготую сюрприз. Не скандалом вчинками.
Відкрила банківський клієнт. На спільному рахунку пятсот тисяч гривень. Дивно, але тут він встиг втрутитися сто тисяч уже зникли. Мої гроші, до речі. Гонорари за проекти, ночі, проведені за роботою. А він на мої заощадження везе свою першу любов у відпустку.
Про Ярославу я знала. Сам Богдан розповідав, Анна теж згадувала. Шкільне кохання, невгамовна. Кидала його двічі спочатку за старшим чоловіком, потім за «перспективним». Тепер повернулася. І Богдан знову впав. І знову бреше.