Таточку, не йди! Любий, не покидай нас! Нічого мені не купуєш і Максу теж. Лиш будь із нами! Не треба ані машинок, ані солодощів. Жодних подарунків! Лиш ти поруч! кричав шестирічний Данилко, вчепившись у ногу батька.
Їхня мати в цю мить голосно ридала за дверима. Не мала сили підвестись. Чотирнадцятирічний Максим стояв, стиснувши кулаки. У ньому любов до тата воювала з гнівом.
Данилко мала дитина. Він ще нічого не розумів. А Макс бачив, як матері було боляче. Як вона вчора, стоячи на колінах, благала батька залишитись. Хоч трохи почекати, поки Данилко підросте. Та молитви не допомогли.
Годі! Встань! Не принижуйся, чуєш? Ти йому не потрібна. Я не потрібний, ніхто з нас. Нехай йде! Макс підбіг і почав відривати брата від батька.
Сину, навіщо так? Я приходитиму, допомагатиму. Лише житиму окремо. Але люблю вас так само. Ми так вирішили, почав батько.
Хто вирішив? Ти вирішив! Думаєш, я не чув? Мама благала тебе залишитись. Ми ж родина! А ти йдеш! До якоїсь жінки! Вона тобі дорожча за нас, так? Максим із всіх сил стискував кулаки, щоб не розплакатись.
Якби батько обійняв його, поклав валізу і сказав, що це дурна помилка Він би кинувся йому на шию. І пробачив. Бо це тато. Який вчив лагодити велосипед, брав на рибалку, грав у футбол, читав казки на ніч. Як він може взяти його викреслити з життя? За що?
Данилко захлипався від плачу. Ридала мати. Батько глянув на них і вийшов, похиливши голову.
І довго лунало йому вслід: “Тату! Не йди!”
З того дня все змінилось. Максим возненавидів батька. Відмовлявся зустрічатись, кидав назад подарунки. Данилко ж чекав. То під дверима сидів, то на балкон виходив, вдивляючись у далечінь.
Батько просив дозволу побачитись з дітьми. Мати не дозволяла.
Хоча Макс і сам не хотів. Данилко рвався до тата, але йому казали батько тебе не хоче бачити.
Мати б і від аліментів відмовилась з гордістю, та треба було на щось жити.
Закохався ваш тато. Ось як буває! В іншому домі солодше! Діти йому не потрібні. Там інші народились! часто казала вона.
Макс мовчки слухав. Данилко плакав.
Через рік батько спробував повернутись. Данилка вдома не було. Лише Макс і мати. Батько благав пробачення, казав, що помилився. Не може жити без них.
Але мати не прийняла. Це була її хвилина помсти. І Макс не пробачив. Образа ще боліла.
Данилка не спитали. Він був ще малий.
Минули роки. Макс став бізнесменом. Данилко лікарем. Старший одружився. Молодший доглядав матір, але незабаром її не стало.
Незадовго до весілля Данилка з дитячою подругою Олесею, брати вирішили поїхати у справу до іншого міста. Вибр