**Щоденниковий запис**
«Ой, мабуть, ти сучасних діток не розумієш!»
Сьогодні вийшла в город, аж бачу Галина Іванівна копошиться біля хати. Вітаємось. Ми з нею живемо на різних кінцях села вони ближче до лісу, а ми з Віктором Степановичем біля річки.
Раніше майже не спілкувались, адже сусідів і так повно. Але тепер інша справа: до нас на ціле літо везуть онуків Данилка й Олежка. Син Олексій із дружиною Марією кажуть, що хлопцям набридло місто. Раніше їздили за кордон, а тепер Ну, ви розумієте.
«Мамо, попередив Олексій, Олежці тринадцять, він себе дорослим уявляє, а Данило його не слухає. Постійно свариться!»
Я ж відповіла бадьоро: «Та що ми, з онуками не впораємось?» А потім задумалась діти тепер не такі, як у наші часи. Що, як не знайдемо спільної мови? Віктор Степанович чоловік суворий, непослуху не терпить.
Тому я й пішла до Галини в неї теж онуки такого ж віку бувають.
«Заходь, Тетяно! побачила мене Галина. З чого візит?»
Розповіла про онуків, запропонувала познайомити хлопців. А вона сміється: «Та ти, мабуть, нинішніх діток не знаєш! Мої мені всі нерви витрутили, а дід ледь не вигнав їх додому. Але що поробиш свої ж!»
На вихідні приїхали Олексій із Марією та хлопцями. Олежко й Данилко підросли, але такі ввічливі! Відразу ж стало легше. «Мамо, якщо щось дзвони», сказав Олексій. Я ж тільки рукою махнула: «Що, ми дітей не виховували?»
Але впершу ж ніч клопіт. Хлопці довго гомоніли, не давали спати Віктору. «І навіщо ти погодилась?» бурчав він.
Вранці їх ледь розбудила вже обідати час, а вони сплять! А потім побачила телефони на підлозі. «Оце що, до пізньої ночі грали? Забираю!»
Олежко одразу схопився: «Це не твоє! Мама дозволяє!»
«Зараз подзвоню і запитаю!» відрізала я. Він надувся, гримнув дверима: «Ну і дзвони!»
Дві години сиділи в кімнаті. Віктор уже збирався йти «розбиратися», але вони вийшли обидва надуті:
«Ми не хочемо кашу, хочемо нагетси!»
«Якщо каша вам не до вподоби ходіть голодні!» розсердився дід. А ліжка застелили?»
Заглянув у кімнату скрізь чіпси, фантики. «Навіть не прибрали? Нічого не заробили, а вже вимоги? Забирайте сміття, застеляйте ліжка!»
«Нам голодно!» буркнув Данило.
Я втрутилась, показала, як робити, і пообіцяла канапки після каші. Віктор бурчав: «Балуєш їх!»
З онуками Галини вони подружились, але що почалося! Гілки, поламані квіти, крихти скрізь, стільці похитувались.
«Більше не привозити!» грізно заявив Віктор.
Але потім він взявся їх до роботи привчати. Олежко допомагав з велосипедом, Данило з обідом.
«Ти думав, я без діла сиджу? пояснював дід. Усе в житті треба заробити!»
Коли вони поїхали, скаржились батькам: «Дід нас мучив!»
А через тиждень Олексій подзвонив здивований:
«Мамо, як ви їх навчили? Данило картоплю чистить, Олежко шкарпетки пере!»
«Ми що, слуги їм?» відповіла я.
А через рік вони самі попросились до нас на літо. Відмовились від відпочинку бо в селі друзі й смачна бабусина каша.
Виходить, коли щось сам заробиш це й смачніше, і пишатись можна.