Навєзна свекруха вризлася до нас, немов у власну хату поки я не віддячила їй тим самим
Бувало, ворог під дамбою твого дому не чужак, а свекруха з солодкою посмішкою та контейнером, повним підозрілих фрикадельів. Мене звуть Соломія, я жінка вже два роки, і, як то кажуть, усе було чудово між мною та твоїм чоловіком доки його мати не почала «гріти наш дім» трохи занадто часто. І з такою напрочістю, що навіть поштальйон заходив рідше за неї.
Я перебирала провізію у кухонній шафці, коли раптом дзень! Я відчиняю. Звісно, хто ж ще? Галина Миколаївна, моя свекруха.
Соломіє, здоровенькі! Я приготувала фрикадельки! З судака! Свіжісінькі! радісно простягає пластиковий контейнер.
Я зітхаю. Я й мій чоловік ненавиділи рибу ще з дитинства. Мене нею годували, немов пташку в клітці, а він, син рибалки, зїв стільки, що мало не відростив зябра. Ми говорили про це. Багато разів. Але свекруха робила вигляд, ніби нічого не чуть.
Галино Миколаївно, ми не їмо рибу Ви ж знаєте.
Та це ж не викидати! Залиште, комусь віддасте, виправдовувалася вона.
Але справа була не лише у цих бісівних фрикадельках. Вона приходила все більше. Без попередження. Без стуку. Входила, як до себе, й починала «інспекції»:
Ой, а що це за сир? Я такого не кушувала, візьму шматочку. І ковбаски трохи, купите ще. До речі, я вам рибки зварила треба ж знати ділитися!
З кожним візитом її аппетит зростав. Одного разу вона зявилася з подругою. Без дзвінка. Без запитань.
Ми біля аптеки були вирішили заглянути. Чаєчку нам налий?
Поки я стояла, ніби вкопана, вона вже весело ризувала в холодильнику, дістаючи варення, сир, печиво, але подруга вже влаштувалася за столом.
Я почувалася чужою у власній хаті. Чоловік ливив руками «це ж мама, вона добра». Добра? Я бачила, як вона ховала наш ананас під пальто. Це вже була не допомога й не турбота це була наха́бна окупація.
Тому я придумала план. Лагкий, але точний. Наступного дня ми з подругою Оленою купили найгостріші суші у районі й, не попередивши, завітали до Галини Миколаївни.
Вітаю, ми поруч гуляли, вирішили зайти! Прийміть суші спробуйте! посміхаюся, втискаючи їй у руки коробку.
Свекруха зблідла. Вона ненавидить суші. Колі́сь спробувала й тепер зве їх «сирими пацюками на рисі».
Сідайте, а я подивлюся, що в вас сніданного є, йду до її холодильника.
Витягую кускус, пі́