Моя матір і сестра бачили у мені лише гаманець вони ніколи по-справжньому не цікавилися моїм життям.
Я виріс у сімї, яка ніколи не нагадувала справжній дім. Нас було троє: мати, старша сестра і я. Батько? Лише привид минулого, імя в свідоцтві про народження. Я його не знав, а кожна спроба заговорити про нього зустрічалася матірю мовчанням, ніби його існування було забороненою темою.
Залишалися лише ми троє я, мати і сестра Соломія. Вона була на пять років старшою, але завжди здавалося, що ролі змінені: я був відповідальним, а вона розпещеною принцесою.
Мати обожнювала її. Соломія завжди отримувала найкращий одяг, найдорожчі подарунки, усе, що забажає. Я? Носив її старі речі, поношені і завеликі. Досі памятаю светри з закатаними рукавами, під які я виростав, а мати бурчала: «Поносиш ще рік-два».
Їжа? Якщо Соломія хотіла добавки будь ласка. Якщо я наважувався попросити мені нагадували, що мати й так жертвує для нас усім.
Дні народження? Різдво? Для мене цього не існувало. Жодних подарунків, жодної теплоти. Лише зітхання матері, які нагадували, що я тягар на її плечах.
Я зрозумів одне: для них я не був дитиною. Я був обузою.
**День, коли я став для них банкоматом**
У шістнадцять я вже знав допомоги від них не чекати. Мати і Соломія були нерозривним дуетом, а я осторонь.
Тому я пішов працювати. Після школи, у вихідні, коли тільки міг. Розносив газети світанку, мив столики в кавярні, розвантажував товар у магазині.
І, незважаючи на втому, я почувався гордим. Вперше у мене були власні гроші.
Але для матері це мало інше значення.
То ти вже заробляєш? запитала вона одного вечора зі дивно мякою усмішкою.
Я кивнув, не підозрюючи, що буде далі.
Вона поклала руку на моє плече.
Настав час допомагати родині.
Під «родиною» вона мала на увазі себе і Соломію.
Сестра навіть не думала шукати роботу. Навіщо? За неї завжди хтось дбав спочатку мати, тепер я.
**Втеча була єдиним виходом**
Коли закінчив школу, я зрозумів: треба тікати.
У нашому місті був університет, але я навмисне подав документи за сотні кілометрів. Це було питання не лише освіти, а й виживання.
Коли я повідомив матері про відїзд, її погляд став крижаним.
Ти нас кидаєш? Після всього, що я для тебе зробила?
Ле