Так склалося, що його виховувала бабуся, хоча мама була живою.
Так вийшло, що Дениса вирощувала бабуся, хоч його мати ще жила. Треба сказати, що мати була чудовою жінкою гарною та доброю. Але вона працювала співачкою у філармонії, тому вдома бувала рідко. Через постійні гастролі вона навіть розлучилася з чоловіком, батьком хлопчика. Тому Денисом опікувалася лише бабуся.
Сколько себе памятав, коли Денис повертався додому до свого багатоповерхівка, завжди піднімав голову вгору і на четвертому поверсі у вікні бачив улюблений силует бабусі, яка нетерпляче чекала його повернення. А коли бабуся провожала його кудись, вона обовязково махала йому у вікно, а він у відповідь так само.
Але коли Денису виповнилося двадцять пять, бабуся пішла. Тепер, повертаючись додому і не бачачи у вікні рідного обличчя, хлопець відчував незворотню порожнечу. Навіть коли мама була вдома, Денис почувався самотнім. Вони з нею вже давно не розмовляли по-справжньому, не мали спільних тем. Вони навіть побутових проблем не вирішували разом, ніби були чужими.
Через кілька місяців після смерті бабусі Денис раптом вирішив переїхати до іншого міста. До того ж його спеціальність була затребувана IT-фахівців шукали скрізь. В інтернеті він знайшов гарну компанію, яка обіцяла високу зарплату та оплату оренди. Мати лише зраділа. Адже син уже дорослий і має сам шукати свого шляху, далеко від неї.
З дому він узяв лише улюблений бабусин кухоль на згадку та трохи речей. Вийшовши з дорожньою сумкою на плечі, Денис востаннє подивився на кухонне вікно але нікого там не побачив. Мати навіть не підійшла до вікна, щоб помахати на прощання. Таксі швидко довезло його до вокзалу, і незабаром він лежав на верхній полиці плацкартного вагону.
Наступного ранку потяг прибув за розкладом, Денис знайшов офіс, де мав працювати, оформився і пішов шукати квартиру за заздалегідь знайденими в інтернеті адресами. Блукаючи незнайомим містом з навігацією у телефоні, він раптом завважив один багатоповерховик. Здалося, він дуже схожий на його дім. Усі ці хрущовки, звичайно, однакові, але Денисові здалося, що у цьому будинку було щось особливе. Можливо, тому що віконні рами були пофарбовані таким самим дивним бірюзовим кольором.
Денис ненароком зійшов з маршруту й повільно підійшов до цього будинку. Він хотів просто постояти поруч і згадати бабусю. Підійшовши, автоматично підняв голову, подивився у вікно, де мала бути кухня і раптом завмер У нього навіть голова закрутилася від такого виду. На четвертому поверсі, за кухонним вікном, він побачив силует бабусі. Він миттєво впізнав його, і серце мало не вистрибнуло з грудей.
Денис був тверезим і розумів, що це неможливо. Тому швидко заплющив очі, обернувся й повільно пішов геть. Розум казав йому, що там у вікні зовсім чужа бабуся, але серце чомусь кричало: «Зупинись! Це ж вона!» І він послухав серце, зупинився, обернувся й знову підняв очі догори.
Бабуся все ще стояла біля вікна. Денис не витримав. З сумкою на плечі він кинувся до будинку, на четвертий поверх. І тут, як у його домі, у дверях була зламана замкова засувка, тому він мов птах злетів на свій поверх і натиснув дверний дзвінок. Двері відчинила здивована дівчина у халаті, яка з нерозумінням подивилася на незнайомця й невдоволено спитала:
Вам чого?
Мені? збентежився Денис. Мені бабусю
Бабусю? здивовано перепитала дівчина. Потім раптом посміхнулася й гукнула вглиб квартири: Мамо! До тебе прийшли!
Поки мама підходила, дівчина цікаво оглядала цього дивного хлопця. А Денисові вже не тільки крутилася голова здавалося, серце ось-ось зупиниться.
Хто мене кличе? у дверях зявилася така сама здивована жінка років пятдесяти у халаті.
Мамо, уяви, знову посміхнулася дівчина. Він тебе бабусею назвав.
Почекайте, прошепотів Денис. Я кликав не вас Я Там, у вашому вікні На кухні Там стояла бабуся Моя Я точно її там бачив.
Ти що, наркоман? з презирством буркнула дівчина. У нас ніяких бабусь нема! Ми з мамою живемо удвох! Зрозумів?
Так, зрозумів Вибачте Я помилився у Дениса все поплило перед очима, він зробив крок назад, поклав сумку на підлогу й, щоб не впасти, вп