Високий керівник хотів таємно допомогти прибиральниці грошима, але несподівано знайшов щось у її сумці.
Олег помітив молоду дівчину-прибиральницю, яка сиділа в кутку з заплаканими щоками.
«Вибачте, чи можу я допомогти? Що трапилося? Хтось вас образив?» ніжно запитав він.
Дівчина здригнулася, швидко витерла сльози й відповіла: «Вибачте за турботу. Усе гаразд.»
«Не вибачайтеся. Ви справді в порядку?» Олег продовжував питати зі співчуттям.
«Так, вибачте, я повертаюся до роботи», поспішно відповіла вона й швидко пішла.
Залишившись сам, Олег замислився: без причин диму не буває. Ідучи до кабінету, він обмірковував, як допомогти дівчині. Щойно зайшовши, йому спало на думку: треба поговорити з Ганною Іванівною.
Ганна Іванівна давно тут працювала, доглядаючи за порядком. Олег знайшов її номер у своїй книжці й подзвонив.
«Добрий день, Ганно Іванівно. Чи можете зайти до мене за десять хвилин?»
Незабаром Ганна Іванівна сиділа в його кабінеті й пила чай.
«Може, я просто запросив вас на чай?» жартував Олег. «Чому керівник не може запросити прибиральницю на чашку чаю?»
Ганна посміхнулася:
«Та годі вам, Олеже Васильовичу. Що ви хотіли дізнатися?»
«Маю до вас запитання. Хто знає наших працівників краще за вас?» він підготувався до розмови. «Що ви думаєте про нову прибиральницю?»
«Гарна дівчина. Працьовита. Життя її не пестить, але вона не здається. Що сталося?» запитала Ганна Іванівна.
«Я просто побачив, що вона плаче. Запитав, але вона втекла», пояснив Олег.
Ганна Іванівна нахмурилася:
«Тут її ображають. Кажу їй не звертати уваги на тих розфуфіренних дівчат. У них тільки губи й вії. Марія все бере до серця.»
«Хтось її ображає?» зацікавився Олег. «Як саме?»
«О, все почалося, коли вона тут зявилася. Наші дівчата нарядні, хочуть виглядати, а Марія ні, просто природно гарна. Тому й націлилися через зневагу до бідних, глузування зі слабких. Чи не так само й у чоловіків? Якщі почуєш слабкість, просто дражниш для забави», пояснила Ганна Іванівна.
Олег не любив інтриг на роботі, але вирішив зясувати:
«Я саме її ображають?»
«Через її зовнішність, одяг. Кепкують, звуть “королевою бідності”, “козячим хутром”. Ніяких модних черевиків чи суконь Усе те саме», відповіла Ганна Іванівна.
Олег здивувався:
«У нашій команді люди з вищою освітою, як таке можливе? Може, ви помиляєтеся?»
«Ні, не помиляюся. Навіть попередила Світлану: “заспокойся”. Але їм надто весело», відверто сказала Ганна Іванівна.
«А її життєва ситуація справді така складна?» запитав Олег.
«Так, її мати хвора, а інвалідність не дають. Вона не може працювати, а ліки потрібні. Марія робить, що може, щоб допомогти. Розумна, але часу вчитися немає», поділилася Ганна Іванівна.
Олег задумався: як люди можуть так поводитися в сучасному світі? Подякувавши Ганні Іванівні, він проводжав її з кабінету й залишився наодинці з думками про несправедливість, яка часом панує між людьми.
Після довгих роздумів Олег вирішив втрутитися й спробувати змінити ситуацію. Витягнувши з гаманця всі гроші, він пішов у коридор, де Марія з Ганною Іванівною прибирали велику залу.
Було ще багато роботи, тож Олег тихо зайшов до їхньої кімнати. Сумка Марії відразу привернула його увагу. Відкривши гаманець, він хотів непомітно покласти гроші, щоб допомогти дівчині купити одяг. Якби він зробив це відкрито, міг би її принизити.
Він уже готувався покласти купюри, але зупинився, побачивши блискучий золотий хрестик у гаманці. Він не міг опинитися в чужому гаманці! Олег задумався.
Цей хрест був унікальним: колись він належав його батькові. Олегу миттєво спали на думку події двадцятирічної давності. Його мати раптом захворіла, стан погіршувався що
