В старому автобусі похила жінка то позирала на хлопця у білій футболці, на його руки, вкриті татуюваннями, то різко відверталася до вікна, бурмочучи щось під ніс.
Хлопець у навушниках здавався зовсім відчуженим музика заглушала всі голоси навколо, і він навіть не помічав її поглядів. Та раптом бабуся не витримала:
Оце мені молодь пішла! вигукнула вона голосно. Нащо ви малюєте таку диявольщину на своїх тілах?
Хлопець вийняв один навушник і спокійно запитав:
Бабусю, щось не так?
«Щось не так»? передражнила вона. З таким тілом у царство небесне не потрапиш, це смертельний гріх! Жах просто. Як земля носить таких, як ти?
Я вам нічого поганого не зробив, відповів він рівно. Це моє тіло, і я маю право робити з ним, що хочу.
Але ці слова лише розпалили її ще більше.
Тьху! За моїх часів молодь так із старшими не розмовляла! бабуся підвищила голос. Хто тобі дав право так зі мною говорити? Через таких, як ти, і країна розвалилась! Тепер ходять розмальовані, як чорти! Щоб твої батьки подивилися на тебе сором і ганьба! З такими малюнками й дружини собі не знайдеш. Господь покарає тебе, чуєш? Будеш жебракувати, доки не зрозумієш, що гріхи твої тяжкі!
Вона перехрестилась, похитала головою і додала:
Щоб руки твої відсохли, якщо ще раз голкою тіло псуватимеш! Щоб із кожним малюнком душа твоя темнішала!
Хлопець нічого не відповів. Лише важко зітхнув і відвернувся до вікна. Автобус їхав далі, а бабуся все не заспокоювалася:
Ох, ти мені тиск підняв, хаме безрідний! Слава Богу, у мене таких дітей немає. Ганьба, а не молодь!
Але раптом її обличчя зблідло, рука схопилася за серце.
Ой погано мені душно прохрипіла вона.
Люди в автобусі байдуже відвели погляд: хто вдавав, що не чує, хто просто відвернувся. Ніхто не ворухнувся.
І лиш той самий хлопець із татуюваннями зняв навушники й уважно подивився на неї. Потім несподівано для всіх тихо, але твердо промовив
Бабусю я фельдшер.
Автобус завмер, наче на мить зупинився сам час.
Хлопець миттю підбіг до неї. Впевнено, без метушні, зняв із неї теплий хустик, розстібнув верхню гудзик на блузі й допоміг глибше вдихнути.
Дихайте спокійно Не панікуйте, сказав він мяко, зовсім не так, як «грубого хама», яким його щойно називала жінка.
Він діяв, наче знав наперед: перевірив пульс, підвів бабусю, щоб їй стало легше дихати.
У неї сильний спазм, тиск підскочив, швидко сказав він, дістаючи телефон. Треба негайно швидку.
Набрав номер і чітко, як справжній професіонал, назвав адресу, маршрут автобуса та стан жінки.
Тримайтеся, бабусю, зараз приїдуть лікарі, дивився їй у вічі. Я з вами, усе буде добре.
Бабуся, все ще бліда й слабка, ледве розплющила очі. На мить у її погляді блимнуло здивування, навіть сором. Ніби хотіла щось сказати, але сил не вистачило лише слабко кивнула.
