«Досить, годі! Скільки можна? Дитина, вічна її втома, допоможи, допоможи А я хочу життя, як колись! Хочу бути поряд із жінкою, а не з квочкою Зараз до друга, потім знайду собі молоду» сидів за кермом і курив, роздумуючи, що сьогодні він поставив крапку в своєму шлюбі.
Їхня історія з Оленою була стара, як світ. Познайомилися в Києві, закохалися без памяті, пристрасть, недбалість і через кілька місяців вона показала йому дві смужки.
Виношу, звичайно, разом впораємось, сказав він тоді, а родичі лише кивали: «Ми допоможемо, давайте онуків!»
Потім було весілля, народження сина, щастя А далі кінець безтурботності. Дружина змінилася: заспана, непричесана, вічні сльози дитини, нічні плачі, постійні благання: «Допоможи!»
Куди поділася його дівчина? Рідні швидко відступили залишилися самі на самі з дитиною.
Я не готовий до цього! вигукнув він сьогодні, грюкнув дверима перед Оленою, яка стояла з немовлям на руках.
Різкий скрегіт гальм перед машиною раптом виросла постать.
Ти що, жити набридло?! вискочивши із авто, він підбіг до незнайомця.
Старий у довгому кожусі випрямився, глянув на нього сумними очима й прошепотів:
Так.
Не чекаючи такої відповіді, він зніяковів:
Діду, вам допомога потрібна?
Я не хочу більше жити.
Ну годі, давай я тебе відвезу? Розкажеш по дорозі, може, я допоможу? він взяв стареча за руку і посадив у машину.
Ну, говори, діду, затягнувся цигаркою.
Довга історія.
А я не поспішаю.
Старий задумливо подивився на нього, потім на фотографію у дзеркалі.
Пятдесят років тому я зустрів дівчину. З першого погляду закохався. Все було швидко: весілля, син Здавалося ось воно, щастя!
Але мені хотілося пристрасті, як раніше. Дружина ж втомлена, дитина, побут А я не допомагав, тікав у роботу, потім знайшов іншу. Дружина дізналася розлучилися. З тією жінкою нічого не вийшло, але я не сумував гуляв, доки міг.
А вона вийшла заміж, погарнішала, а мій син став називати вітчима татом А мені було байдуже.
І що далі? нервово запаливши ще одну, спитав він.
А далі? Догулявся. Ні родини, ні сина. А сьогодні йому пятдесят пішов привітати, а він мене на поріг не пустив. Каже: «Ти мені не батько, іди гуляй далі»
Діду Куди тебе везти? почав барабанити пальцями по керму.
Ось тут я живу. Їдь, не турбуйся старий вийшов і пішов до хмарочоса, що стояв неподалік.
Він дочекався, поки той зник у підїзді, розвернувся й поїхав до магазину. Купив квіти.
Вибач Вибач мене, став навколішки перед Оленою, що плакала в кутку. Взяв сина на руки, поніс у кімнату, почав колихати й співати хрипко: «Ой ходить сон коло вікон»
Дивуючись, син швидко заснув, притиснувши долоню до його грудей, де билося серце. Він дивився на малечу і думав: «Я хочу бути поряд, коли він підросте. Хочу почути: «Тату»
Знову когось рятував? жартівливо зустріла його у дверей стара.
Так, рятував, усміхнувся він, вішаючи кожух. Хтось же мусить навчати молодих мудрості.
І що, допоміг?
Собі допоміг Коли сам був таким.
Ходімо вечеряти. До речі, памятаєш, завтра ювілей сина? Жодних «потопаючих» тільки сімя, ласкаво подивилася вона на нього.
Як можна забути? Пятдесят років нашому хлопчику, нашому щастю обійнявши дружину, він пішов з нею до столу.
Ось така історія. Вірити чи ні діло ваше.
