Ти ж у нас самостійна! Промовили батьки, та потай подарували трикімнатну хату молодшій сестрі.
Оля йшла ТРЦ з візком, коли почула ззаду:
Олю! Привіт!
Обернувшись, вона побачила Соломію, подругу сестри. Та сяяла усмішкою й тягнулася до обіймів.
Як життя? Слухай, хотіла запитати що Насті на новосілля взяти? Хата просто мрія, трикімнатна у самому серці міста!
Яке новосілля?
Візок зупинився сам собою.
Та як же, вона ж переїжджає до бабусиної квартири! Каже, батьки подарували. От пощастило твоїй сестричці!
Оля відчула, ніби її стиснули зсередини. Цю квартиру батьки здавали три роки вона навіть знала орендарів у обличчя.
Та ще й мріяла, що колись її продадуть, поділять гроші, й вона закриє іпотеку раніше терміну.
Вона вже переїхала?
Та ні, ще тільки збирається. Але наступного тижня свято влаштовує.
За годину Оля стояла біля дверей Настіної однушки на околиці. Дзвінок не працював, тож вона постукала.
Олю? Настя відчинила у фартуху, з ганчіркою в руках, обличчя в пітних краплях. Чого без попередження?
Так зустріла Соломію, а вона питала, що тобі на новосілля дарувати.
Ганчірка зісковзнула на підлогу. Настя швидко підняла її, витерла руки й відступила глибше у квартиру.
Почекай хвилинку, я тільки у ванну.
Двері зачинилися, але стіни в хрущовці тонкі. Оля чітко чула:
Мам? Оля дізналася Так, про квартиру Прийшла до мене Що робити?
Оля оглянула кімнату. Скрізь коробки: «Посуд», «Книги», «Одяг». На столі папка з документами.
Настя вийшла з напруженим поглядом.
Слухай, не роби драми через квартиру. Ти ж доросла, у тебе своє житло є.
Настю, це ж майже півтора мільйона! Просто так!
Ну й що? Мені подарували я взяла. Ти б відмовилася?
Може, й не відмовилася б. Але б не брехала сестрі в очі.
Я не брехала! Просто не казала.
А яка різниця?
Настя впала на диван, закривши обличчя руками.
Олю, ну що ти хочеш? Щоб я квартиру повернула? Я вже ремонт почала, дизайнера замовила.
Я нічого не хочу. Просто тепер знаю, хто я в цій родині.
Та годі! Ти ж сильна, самостійна. А я заміжня, Андрій роботу втратив, нам було важливіше.
Андрій роботу втратив? Коли?
Ну минулого року. Ми розказали батькам, вони й вирішили допомогти.
Оля повільно кивнула. Значить, навіть батькам збрехали.
А мою іпотеку до пятдесяти років ви теж врахували, вирішуючи, кому потрібніше?
Ой, Олю, ну хоч би щось! Квартира моя, і точка. Чуже не відраховуй.
Оля розвернулася й пішла до дверей.
Ти що, так і підеш? Образишся й усе?
Не ображаюся, Настю. Просто більше не буду грати в цю гру.
Вдома Оля зателефонувала матері.
Мам, треба поговорити.
Настя вже розповіла. Ну навіщо ти себе мучиш? Подарували то й годі.
А памятаєш, ти обіцяла коли продасте бабусину квартиру, поділите гроші?
Обіцяла Але ж життя змінилось. Настя сімейна, Андрій без роботи.
А моя іпотека це не проблема?
Ти ж сама справляєшся. Молодець.
За півгодини подзвонив батько.
Доню, не засмучуйся. Вийшло невдало, звичайно.
Невдало, тату? Ти три роки дивився мені в очі й обіцяв.
Ну ми думали, ти зрозумієш. Ти ж у нас самостійна.
Так. Самостійна. Тому може платити пятнадцять тисяч щомісяця й мовчати.
Недільний обід у батьків свято. Оля прийшла, як завжди. Донька Марічка грає на планшеті, чоловік Насті, Андрій, жартує, мати метушиться біля плити.
Всі роблять вигляд, нічого не сталося.
А ми з Настею думаємо ще одну квартиру купити, каже Андрій, накладаючи салат. У новобудові. Перший внесок є бабусину здаватимемо.
Оля завмерла з виделкою в руці.
Здавати? А новосілля?
Плани змінилися, Настя ріже котлети, не піднімаючи очей. Центр шумний, паркування нема. Візьмемо щось сучасніше.
Виделка з дзенькотом впала на тарілку.
Тобто ви подарували їй квартиру за півтора мільйона, щоб вона купила собі другу?
Батько поперхнувся узваром. Мати різко обернулася:
А що поганого? Молоді мають думати про майбутнє.
Мам, а я що, вже стара? В мене іпотека до пятдесяти.
Ти сама вирішила кредит брати!
Оля встала з-за столу.
Марічко, збирайся.
Та ви ж не доїли! скрикнула мати.
Ми вже давно наїлися.
У передпокої, одягаючись, Оля помітила відчинені двері до спальні. На тумбочці лежала папка. Зверху договір дарування.
Вона глянула на дату: 15 березня 2021 року.
У машині Марічка запитала:
Мам, чому ми пішли?
Тому що дорослі іноді брешу
