Я витягла його з того світу, а він знайшов іншу. Але мій прощальний подарунок зруйнував їхні плани.
Я йду від тебе, Олю.
Ці слова, холодні й безжальні, прорізали вечірню тишу, ніж гострі ножиці.
Вилка випала з руки Ольги й з дзизгом впала на тарілку. Свято, яке вона готувала весь день, свічки, страви, вино раптом здалося жахливою пародією.
Що?.. Як це йдеш? Андрію, про що ти? голос їй зрадив. Адже ми стільки пройшли Сьогодні ж десять років нашого весілля
Вона хотіла зробити цей вечір особливим. День, коли вони зможуть згадати всі пережиті разом труднощі й знову почути себе щасливими.
Після аварії Андрій став іншим замкненим, далеким. Вона думала, це через біль, через страх. Вірила, що її любов зможе повернути його до життя.
Але зараз він навіть не дивився на неї. Його погляд був спрямований на матір, яка без запрошення увірвалася в їхній дім.
Людмила Степанівна, свекруха, сяяла. Вбрана, як на урочистий прийом, з яскравою помадою, вона підійшла до сина й поклала руку йому на плече. Вона прийшла не в гості. Вона прийшла забирати.
Ось і річниця! її голос звучав отруйно. Час закінчити цей цирк! Я завжди знала, що мого сина чекає краща доля, а не життя з тією, хто лише витирає йому сльози!
Серце Ольги завмерло. «Витирає сльози»? Це про неї?
І я вже знайшла йому справжню жінку! тріумфально проголосила Людмила Степанівна. Донька моєї подруги, Наталка! Красуня, розумниця, має власну квартиру в Печерську! Вона не буде нудіти про ліки та біль!
Виявилося, все вже вирішено. Поки вона боролася за його життя, вони шукали їй заміну. Наче стару речовину, яку пора викинути.
Андрій мовчки кивав. В його очах ні провини, ні жалю. Лише байдужість.
Зрозумій, Олю. Коли я лежав у лікарні, ти була потрібна. Але зараз я знову стою на ногах. Мені потрібна жінка, яка веде вперед, а не нагадує про мої слабкості.
Це був кінець. Безповоротний. Вирок, винесений у день, який мав стати святом.
Ольга згадала останній рік свого життя. Не життя боротьбу.
Той дзвінок. Бездушний голос: «Ваш чоловік у реанімації».
Лікарня. Безкінечні коридори. Лікар, який сказав: «Все залежить від догляду».
Тоді вона продала мамині сережки. Потім ланцюжок, браслет, обручку. Коли грошей не стало, влаштувалася на дві роботи: вдень у магазині, вночі санітаркою.
Свекруха приходила лише для того, щоб критикувати: «Чому він такий блідий? Чому ти його не годуєш?»
А потім зявився реабілітолог. «Щодня, через не можу», навчав він. І вона робила.
Вона віддала йому все. А тепер він дивився на неї, як на чужинку.
Та в цю мить у ній прокинулася не лють, а холодний розрахунок.
Якщо так, голос її був спокійний, то перед розлученням я хочу зробити вам подарунок.
Вони чекали сліз, але вона повернулася з папкою.
Що це? насторожився Андрій.
Відкрий.
Чеки. Кредити. Ліки. Реабілітація. Сума, яка змусила його здригнутися.
Це що це?
Якщо я була лише обслугою, то час оплатити рахунок. За законом, борги поділяться навпіл.
Свекруха вихопила папку. Її руки тремтіли.
Ти не смієш!
Ой, як смію.
Суд був важким. Але документи не брешуть.
Ольга виграла.
Андрій залишився без квартири. «Красуня Наталка» зникла.
А вона повернулася в СВІЙ дім. Відкрила вікна. Викинула старі речі.
Тепер вона була вільна.
Хтось каже: «Пробач і йди». Але іноді справедливість це теж прощення. Прощення самого себе.