Ой, слухай, як же це було…
Дівчата, ну хто з вас Ліля? дівчина хитренько подивилася на нас із подругою.
Я Ліля. А що? здивовано відповіла я.
Тримай листа, Лілю. Від Вовка, незнайомка дістала з кишені халата зімятий конверт і простягнула мені.
Від Вовка? А де ж він сам? здивувалася я.
Його перевели у дорослий інтернат. Чекав він тебе, Лілю, як дощу після посухи. Очі вистояв. А цього листа дав мені, щоб я помилки перевірила. Не хотів соромитися перед тобою. Ну, мені час скоро обід. Я тут вихователькою працюю, дівчина глянула на мене з докором, зітхнула і пішла.
…Якось ми з подругою, гуляючи, випадково забрели на територію якогось закладу. Нам було по шістнадцять, літні канікули тішили, а в душі грали пригоди. Ми з Маряною сіли на лавку. Базікаємо, сміємося. І не помітили, як до нас підійшли двоє хлопців.
Привіт, дівчата! Нудьгуєте? Давайте познайомимося? один простягнув руку. Вовк.
Я у відповідь:
Ліля. А це моя подруга Маряна. А мовчазного друга як звати?
Лесь, тихо сказав другий.
Хлопці здалися нам старомодними й занадто серйозними. Вовк настависто зауважив:
Дівчата, навіщо ви в таких коротких спідницях? А в Маряни дуже відвертий виріз.
Гм… Хлопці, не зазирайте, куди не треба. А то очі, нечайно, «розбіжаться», сміялися ми з Маряною.
Та не виходить не дивитися. Ми ж хлопці. Ви ще й курите? допитувався чемний Вовк.
Звісно, куримо. Але не в затяжку, жартували ми.
І тільки тоді ми з Маряною помітили, що у хлопців щось не так з ногами. Вовк ледве пересувався, а Лесь помітно кульгав.
Ви тут лікуєтеся? припустила я.
Так. Я в мотоаварію потрапив. Лесь невдало зі скелі в воду стрибнув, швидко відповів Вовк. Нас скоро випишуть.
Ми, звісно, повірили їхній «легенді». Тоді ще не знали, що Вовк і Лесь інваліди з дитинства. Вони були приречені жити в інтернаті. А ми з Маряною стали для них віконцем у світ.
Вони вчилися, жили там, де сторонніх не бувало. У кожного з них була вигадана історія про аварію, падіння, бійку… Але Вовк і Лесь виявилися розумними, начитаними, мудрішими за свій вік.
Ми з Маряною почали приходити до них щотижня. Спочатку жалко було, хотілося підбадьорити хлопців. А потім вони могли навчити нас такого, чого не знали інші.
Звичка страшна річ. Вовк почав носити мені квіти з клумби, Лесь кожен раз приносив виріб з паперу оригамі, і соромязливо давав Маряні. Потім ми вчетверо сідали на лавку: Вовк біля мене, Лесь відвертався і весь його погляд був лише для Маряни. Вона червоніла, але було видно їй приємно.
Промайнуло тепле літо. Настала дощова осінь. Канікули скінчилися, попереду випускний клас. І ми з Маряною забули про Вовка й Леся.
…Закінчилися іспити, останній дзвоник, випускний. Попереду літо, час надій.
Ми знову опинилися біля інтернату. Сіли на знайому лавку, чекаючи, коли зявляться Вовк із квіткою, Лесь з оригамі. Але дві години ми чекали даремно.
А потім з дверей вийшла та сама дівчина і простягнула мені листа. Я одразу розкрила конверт:
*«Люба Лілечко! Ти мій запашний цвіте! Зіронько моя недосяжна! Мабуть, ти не зрозуміла, що закохався в тебе з першого погляду. Наші зустрічі для мене були подихом, життям. Півроку я дарма дивлюся у вікно, чекаючи тебе. Ти забула про мене. Як шкода! Шляхи наші розійшлися. Але я вдячний тобі за те, що пізнав справжнє кохання. Памятаю твій оксамитовий голос, усмішку, ніжні руки. Як мені важко без тебе! Побачити б ще раз… Хочу вдихнути, а дихати нічим…
Мені й Лесю вже вісімнадцять. Нас переведуть у інший інтернат. Навряд чи побачимось. Душа розривається! Сподіваюся, переболію тобою й одужаю.
Прощай, рідненька!»*
Підпис: *«Твій назавжди Вячеслав»*.
У конверті лежала засушена квітка.
Мені стало жахливо соромно. Серце стиснулося від того, що нічого не змінити. У голові промайнуло: *«Ми відповідаємо за тих, кого приручили»*.
Я й не підозрювала, які почуття палали в душі Вовка. Але я не могла відповісти йому взаємністю. Не відчувала нічого, крім дружньої приязні. Так, трохи кокетувала, дражнила його. Підкидала дров у вогонь його почуттів. Але не думала, що мій легкий флірт стане пожежею для нього.
З того часу минуло багато років. Лист пожовк, квітка розсипалася. Але я памятаю наші зустрічі, безтурботні розмови, сміх від жартів Вовка.
А в Маряни інша історія. Вона проникнулася важкою долею Леся. Його з дитинства кинули батьки через його «неподібність»