Жіноча доля
Марію та Дмитра вважали ідеальною парою. Обоє гарні, успішні, з грошима, тільки дітей у них не було. Лікарі розводили руками, ставлячи невтішний діагноз.
Але вони не втрачали надії. Ходили до церкви, молилися, як могли, їздили по святим місцям. До кого тільки не зверталися. Почують, що в якомусь селі живе стара знахарка зараз же їдуть. Одна з них і сказала, що дитина буде, навіть не одна, але через біль і втрати. Багато вона тоді говорила. Марія так зраділа, що слухала крізь піввуха, нічого не запамятала, окрім того, що треба вірити.
«Жили б собі, подорожували, грошей же повно, а вони трагедію влаштовують. Діти невдячні, виростуть й склянки води у старості не подадуть», обговорювали за її спиною.
«Вже стара, у самої, мабуть, купа хвороб, а туди ж дітей хоче. Про онуків уже треба думати» Але звідки онуки, якщо дітей нема?
Марія якось сказала Дмитрові, що не тримає його, щоб знайшов собі молоду жінку, яка народить йому дитину, та не одну. Він так на неї подивився, що вона пошкодувала за свої слова й більше не піднімала це питання. Так і жили.
Усе є: робота, квартира, гроші, але виявилося, що для щастя цього замало. Марія знала, що буде найкращою мамою на світі. Уявляла, як буде колихати на руках маленьку дитинку, схожу на них із чоловіком, як вона робитиме перші кроки, піде до школи Іноді вона сама собі казала: «Люди ж живуть і без дітей. Значить, така доля. Бог не дає дитини значить, не заслужила». І шукала в собі вади, за які її міг покарати Господь.
Може, молитви допомогли, може, змилувався над ними Всевишній за терпіння та віру нагородив їх. Одного разу сталося те саме диво, у яке вони так вірили.
Марія вже не стежила за критичними днями. Тому коли вранці відчула нудоту, вирішила, що щось не те зїла напередодні. Але нудота повторилася й наступного ранку. Потім варила борщ, і від запаху мяса їй знову стало млосно. А може Та ні, не може бути! І все ж Марія пішла до аптеки й купила два різних тести.
Як часто ми сподіваємося на диво, а побачивши його сумніваємося й не віримо очам. Ось і Марія не одразу повірила, коли побачила дві заповітні смужки. Ледве дочекалася, поки Дмитро повернеться з роботи, щоб поділитися з ним радістю.
«Я вагітна», випалила вона, щойно він увійшов у квартиру, і простягнула тест.
Вони кинулися один до одного, обійнялись і так стояли довго, поки на очах не висохли сльози щастя.
Дмитро не дозволяв їй піднімати важке, навіть до магазину забороняв ходити без нього, щоб вона не носила важкі пакети. Постійно питав, як вона почувається.
«Годі трястися надо мною. Жінки й старші за мене народжують», ображалася Марія.
«Мені байдуже на інших жінок, у мене є тільки ти. Я не хочу, щоб з тобою та нашою дитиною щось трапилося», казав він, цілуючи дружину. «А ще мені приємно доглядати за вами».
Коли зявився живіт, сусіди й колеги не залишили це без уваги. Хтось щиро тішився за подружжя, а хтось не приховував своєї злості.
«Що, все ж таки ЕКО зробили?..»
«Не народжує, або урода народить», сказала одна сусідка іншій на лавці біля будинку.
Марія почула й швидко пішла від «доброзичливців». Ішла, гладячи живіт і примовляючи:
«Не слухай нікого. Ти будеш найгарнішою й найрозумнішою». Вона вже знала, що буде донька.
Раніше Марія обходила стороною дитячі відділи, а тепер сміливо заходила в магазини й вибирала найкращий одяг для малюка. Дома розгортала й милувалася, уявляючи в ньому свою донечку. Притискала крихітний костюмчик до обличчя. Він пах магазином, але все одно це був одяг її дитини.
Коли прийшов час народжувати, вони з чоловіком домовилися в найкращій клініці, щоб зробили кесарів розтин, боячись сюрпризів під час пологів. Вони занадто довго чекали, щоб ризикувати. Дівчинка народилася здорова. Не було дня, щоб вони не дякували комусь ізгори за подаруне їм щастя.
Молока у Марії не було, купували найдорожчі й найкращі суміші. Обоє могли годинами дивитися, як малюка спить. Потім були перші зубки, перші слова, перші кроки. Чоловік запропонував Марії не виходити після декрету на роботу. Він добре заробляє нехай сидить з дитиною вдома.
«Ніяких садочків, від інших дітей хворість наловчиться».
Донька стала сенсом життя для Марії, вона із задоволенням сиділа з нею вдома. Олеся росла в любові, гарною й слухняною дівчинкою, батькам клопоту не завдавала.
До щастя швидко звикаєш, перестаєш його помічати.
Олеся вже вчилася в школі. Якось увечері вона робила уроки, Дмитро читав газету, а Марія готувала вечерю. Залишилося нарізати овочі на салат, коли вона згадала, що забула купити майонез.
«Дімо, я швидко побіжу до магази