Ох, діточки, сідайте ближче, розкажу вам історію, яку мені тут, у будинку для літніх, сусідка по кімнаті переповіла. Мене, стару, сюди рідня відправила, то тепер я тільки слухаю всяке та вам переказую. А ця про Марію, її чоловіка Тараса і про те, як вона себе відстояла. Слухайте уважно, бо історія варта уваги.
Сидить Марія якось, гортає смартфон, а на екрані Чорне море, пісок золотистий, немов мед.
Тарасе, глянь, яка краса! каже. Готель відмінний, уявляєш, прокидаєшся, а там
А Тарас уткнувся у телефон, ледве поглянув.
Маріє, я все вирішив, буркнув.
Вона здивувалась. Вони ж тільки почали про відпустку говорити, бюджет рахувати. Марія кожну гривню відкладала, від кави в кафе відмовлялася, щоб разом до моря поїхати.
Як вирішив? питає, усміхаючись. Щось краще знайшов?
Я в Туреччину лечу. Один, відрізав він, навіть не піднімаючи очі.
У Марії аж подих перехопило. Холод по спині пробіг, липкий, неприємний.
Як один? голос дрижить. Ми ж домовились разом Я копила
Тарас нарешті підвів очі холодні, як січень.
Маріє, без істерик, каже, а губи кривляться. Подивись на себе.
Марія згорбилась, наче її вдарили. Вона ж не була товстою, просто жіночною, мякою. У спортзалі тричі на тиждень, їжу обирала розумно, але не морювала себе, як моделі з його стрічки.
Що зі мною не так? тихо спитала, хоч і знала відповідь.
Він не вперше їй докоряв то живіт «не ідеальний», то стегна «повноваті», то радість її «наївна». Тарас усміхнувся, наче насолоджувався.
У відпустку я лечу сам, каже. Тобі худнути треба, а не по пляжу бігати. Не хочу, щоб поряд ходила мішок. Соромно перед людьми.
Слова, як удари. Марія мовчала, дивилась на його чуже обличчя. Десять років шлюбу і все розбилось об його слова. Сліз не було, тільки пустота. У голові як вона копила, мріяла про спільну подорож.
Зрозуміло, сказала, наче чужим голосом.
Тарас, задоволений, знову в телефон впився. Думав, переміг. А Марія до вікна підійшла. Внизу Київ шумів машини, люди, життя. І раптом вона відчула себе вільною. Дістала телефон, глянула на рахунок, про який Тарас не знав. Там було вдвічі більше, ніж на його Туреччину. Написала подругам: «Дівчата, хто зі мною в Грузію через тиждень?». Відповіді посипались, як град.
Два дні Тарас Марію майже не помічав. Плавки вибирав, друзям хвалився, підписи до фото складав. Думав, вона у мами, плаче, скоро приповзе вибачатись. Навіть не дзвонив. А Марія тим часом речі зібрала, квитки купила. Тарас, валізи пакуючи, зли