**Бабусина оповідь про Олену й Марію**
Ой, діточки мої, присідайте ближче, розповім вам історію, яку тут, у будинку для літніх, мені сусідка по кімнаті розказала. Мене ж, стару, сюди родичі відправили, от і слухаю тепер різні історії та вам їх переказу. А ця про Олену, її чоловіка Тараса і сестру Марію. Ох, і болюча ж то історія, слухайте.
Сиділи вони якось за вечерею, Олена, Тарас і Марія, сестра її. Картоплю з мясом готували, пахло на всю хату, а Тарас піднімає чарку:
За родину! Щоб щастя множилось!
Та очі його не на Олену, а на Марію. А та серветку крутила, ледь посміхалась, ніби щось її гризло. Олена ж усе бачила як Тарас Марії пальто подає, як із її жартів сміється, як вони замовкають, коли вона в кімнату заходить. Та мовчала, бо так звикла не помічати.
За родину, відповіла Олена, ковтнувши компоту з вишень.
Марія очі підвела, а в них така туга, що Олені аж моторошно стало.
Маріє, ти добре? питає.
Так, втомилась, багато роботи, відмахнулась та.
А Олена знала, що в сестри зараз спокійний період на роботі, але промовчала. Мовчанка це її щит.
Тарас раптом закашляв:
До речі, про роботу. Мені схвалили проєкт в іншому місті. Через місяць їду, на півроку, а може, й довше.
Олена аж похолола.
На півроку? перепитала. А відпустка влітку?
Олено, це ж шанс! гаряче він. Раз у житті таке трапляється!
Говорив він до неї, а дивився на Марію. А та в тарілку втупилась, ніби там відповідь на все. Олена ж помітила, як під столом рука Тараса Маріїну накрила. Лише на мить. Марія відсмикнулась, немов обпеклась. А Олена сиділа й дивилась на чоловіка, що сяє, і на сестру, що ось-ось розпадеться.
Вечеря скінчилась якось невпевнено. Марія на головний біль поскаржилась, зібралась додому.
Я підвезу, одразу Тарас.
Тобі ж в інший бік, зауважила Олена.
Для сестри не шкода, відмахнувся він.
У дверях обернувся, в очах рішучість:
Нам треба поговорити, Оленко. Серйозно. Як повернуся.
Залишив її саму, з запахом недоїденої вечері й тривогою в серці.
Два тижні Олена жила, як у тумані. Тарас дзвонив кожен вечір, розповідав про «проєкт», про нове місто, квартиру. Та голос його був чужий, бездушний. Питав, як справи, а відповідей не слухав. Олена до Марії тягнулась:
Може, в кіно чи по магазинах?
Але та ухилялась:
Я втомлена, Оленко, давай іншим разом.
Марія й виглядала знесиленою схудла, тіні під очима. Олена помічала, як сестра руку на живіт клала, немов щось ховала.
Підозра ро
