У мене був власний магазин одягу в Києві, і перед закриттям одного вечора зайшла вагітна жінка. Я вже збиралася зачинятися, а вона все передивлялася сукні. Завязалася розмова, і вона розповіла, що чоловік кинув її з двома дітьми. Життя давило довелося знімну квартиру покинути й переїхати до батьків у Львів. З батьками якось легше, але потім зясувалося, що вона ще й вагітна. До аборту вже пізно. Прийдеться народжувати. Одягу нема усе стало. Чужа біда, а серце болить. Я бачила, що вона шукає найдешевше, але навіть на це грошей не вистачало.
Втомлена, я подумала: «Чому б не подарувати їй одну сукню? Не вбога ж я». Жінка аж сяяла від щастя, подякувала і пішла. Час минав, і я вже забула цю історію.
Але одного дня у магазин зайшла знайома жінка, усміхнена. Я намагалася згадати, де ми зустрічалися. Вона дістала з простої сумки маленький пакунок і промовила:
Памятаєте, я була вагітна і прийшла до вас, але не мала грошей на ту сукню? Ви мені її подарували. Тоді ви сказали, що все буде добре, що людина сильніша за будь-які труднощі. Ваші слова стали для мене опорою. Я народила, тепер у мене троє діток. Життя непросте, але я вірю, що буде краще. Дякую вам за ту підтримку вона була так важлива.
Ми обійнялися, побажали одна одній добра. Коли вона пішла, я розгорнула пакунок. Там були крила прості, ангельські. Мені стало соромно. Адже я тоді подарувала сукню не від великої щирості, а скоріше від бажання швидше розвязати проблему. А вийшло, що для неї я стала тим ангелом, що вислухав, підтримав і подарував трохи надії.
Виявляється, так мало треба, щоб допомогти людині піднятися з темряви. Іноді достатньо кількох теплих слів і щирої посмішки.