Колись, майже вісім років я здавала квартиру у Києві одній парі хлопець із Вінничини та дівчина з Чернігова. Він працював у автомайстерні, вона продавчинею у крамниці. Гроші за оренду покривали комунальні витрати за мою оселю, за ту, що здавала, і ще трохи лишалось на бензин. Жили вони тихо, скарг за всі роки не було. Але минулого року мені подзвонила та дівчина, Наталка, і ридала в трубку. Розповіла, що в неї знайшли пухлину в грудях, ледве потрапила до лікаря, довго чекала аналізів, а потім почула страшний діагноз рак, третя стадія. Її хлопець, Ігор, дізнавшись, просто пішов. Допомогти їй було нікому: друзі, хоч і добрі, та не близькі, да й грошей у них небагато. За квартиру платити вона не могла основним годувальником був Ігор, а сама вона не витягне. Просила лише два тижні, щоб зібратись і поїхати до рідного села, де була лікарня.
Але я розуміла: лікуватись треба тут, у великому місті, де справжні лікарі та обладнання. У селі вона просто не виживе. Дозволила їй жити в квартирі безкоштовно. Якщо зможе платити за комунальні добре, ні то й бог з ним, переживу. Вона плакала від вдячності. З села приїхала її матір, щоб доглядати після операції. Все пройшло вдало: і хірургія, і хімія, настала ремісія.
Доки вони там жили, вони справді вносили гроші за комунальні, хоч і не повністю. Казали, що не можуть зовсім нічого не платити. Але найгірше було чути від тих, хто знав про цю історію: ніби я дурна, що втратила гроші, коли могла здати квартиру іншим. Так говорили і колеги, і друзі, і навіть мати! Невже люди так огрузіли, що не здатні поставити себе на місце людини, яку доля вдарила так жорстоко? Ігор так і не повернувся, ще й наговорив гидот: мовляв, з одною грудкою вона тепер уродина. А Наталка була гарненькою дівчиною почути таке…
Тепер у неї все добре: лікування пройшло успішно, вона під наглядом лікарів, прогнози добрі. Працювала, знімала у мене квартиру, а потім зустріла чоловіка і цього літа вони одружуються! Я щаслива за неї, ми зблизились через усі ці випробування, і я запрошена на весілля як почесний гість. До осені вони хочуть взяти іпотеку та переїхати.
Я не збідніла за той час, коли не отримувала звичайної суми за оренду, хоч, звісно, було важкувато. Але я радий, що зміг допомогти людині врятувати життя. Бо це важливіше за гроші.