Досить! Всіх задовбало! Дитина, її вічні вимоги, постійні «допоможи, допоможи» А я ж хочу життя! Хочу бути з дружиною, як колись, а не тільки працювати та годувати маленького! Піду до друга, випю, а потім знайду собі молоду сидячи за кермом і нервово докуряючи цигарку, Тарас думав про те, що сьогодні його шлюб скінчився.
Їхня історія з Оленою була старою, як світ. Познайомилися, закохалися, пристрасть, захоплення й через кілька місяців вона показала йому тест із двома смужками.
Звісно, народжуй, ми впораємось, сказав Тарас, а його батьки лише згортали плечима: «Головне щоб онуки були».
Потім весілля, вагітність, щасливі сльози син! І все Щасливе життя закінчилося. Дружина перетворилася на виснажену квочку, завжди невиспану, з постійним «допоможи, допоможи».
Куди поділася його дівчина? Рідні зникли, залишили їх один на один із батьківством.
Я не готовий до цього! сьогодні Тарас вигукнув дружині й вийшов, хлопнувши дверима перед її обличчям.
Різкий скрегіт гальм Перед машиною раптом зявилася похила постать.
Ти що, смерть шукаєш?! вискочивши з авто, Тарас підбіг до незнайомця.
Старий у зношеному плащі підняв на нього сумні очі й прошепотів:
Так.
Тарас здивовано зморгнув:
Діду, тобі допомогти? Можеш розповісти, що трапилося?
Я більше не хочу жити.
Що за дурниці! Давай, підвезу тебе додому, а по дорозі розкажеш? Тарас взяв його за руку й посадив у машину.
Ну, говори, дідусю, вдихнувши дим, Тарас підлаштувався слухати.
Довга історія
А я не поспішаю.
Старий глянув на його обличчя, потім на фотографію на панелі.
Пятдесят років тому я зустрів дівчину. Ми шалено закохалися, все сталося дуже швидко весілля, дитина Здавалося, ось воно, щастя!
Але я хотів, щоб усе було як раніше пристрасть, свобода. А дружина виснажена, малеча постійно плаче, побут, робота І я звалив все на неї, не допомагав.
Потім знайшов на роботі іншу, закрутив роман Дружина дізналася розлучення. З тією жінкою не склалося, але я не сумував гуляв, скільки хотів.
А вона вийшла заміж за іншого, знову зацвіла Син почав називати вітчима татом, а мені було все одно.
І що далі? нервово запаливши наступну цигарку, спитав Тарас.
А що? Догулявся. Ні родини, ні дітей. А сьогодні сину пятдесят пішов привітати, а він мене на поріг не пустив у старих очах блиснули сльози. Сказав: «Ти мені не батько».
Діду Може, підвезу тебе кудись? Тарас застукав пальцями по керму.
Мені тут близько, не хвилюйся старий вийшов і попрямував до хмарочоса поруч.
Тарас дочекався, поки він зник у підїзді, потім розвернувся і поїхав. Заїхав до магазину, купив троянди.
Пробач мені увійшовши додому, він опустився навколішки перед Оленою, що ридала. Відпочинь, любий.
Взяв сина на руки, пішов у кімнату, починаючи колихати й співати: «Ой ходить сон коло вікон»
Малий заснув, притиснувши рученя до його грудей. Тарас дивився на нього з ніжністю: «Я хочу бути поруч, коли він ростиме. Хочу почути його «тато»»
Знову когось рятував? жартівливо спитала бабуся в дверях, коли старий повернувся додому.
Так, усміхнувся він, вішаючи плащ. Хтось же має вмовляти молодих не робити дурниць.
І що, допоміг?
Мені колись самому ця допомога була потрібна
Ходімо вечеряти. До речі, завтра ювілей сина ніяких «рятувань», дружина ласкаво торкнулася його плеча.
Як можна забути? Пятдесят років нашому хлопчикові! обійнявши її, він пішов до столу.
Ось таке трапляється в житті. Може, казка, а може правда. Але урок з цього простий: не втрачай те, що маєш, поки не пізно.