**Щоденниковий запис**
Багатий хлопець, Олег Коваленко, після болісного розриву вирішив одружитися з першою жінкою, яка погодиться. Цілий день він сидів у зачиненій кімнаті, розбитий, а потім вийшов з рішенням: його дружиною стане та, що перша скаже «так». У парку імени Франка дівчина на імя Соломія просто посміхнулась і кивнула. Вона не питала «чому» чи «навіщо» лише взяла його за руку.
«Завтра подамо заяву, сказав він. А потім поїдемо до твоїх батьків».
Соломія здивувала його: розумна, спокійна, самодостатня. Вона не чекала принца, але в Олезі побачила щось справжнє. Весь місяць перед весіллям вони провели разом. Він сам обрав сукню, персні, організував усе. Хаос навколо ніби дарував йому рівновагу.
Але у день весілля, в київському РАГСі, сталося неочікуване.
Вони зустріли Марію. Її погляд був холодним і розгубленим. Олег стримався, побажав їй щастя. І тоді зрозумів він одружується не з помсти, а заради нового життя.
З Соломією усе було інакше: без драм, але з довірою. Вона порозумілася з його сестрою Юлею, допомогла розвинути сімейну справу. Вони будували будинки, жили тихо. Та Олегу чогось бракувало колишньої пристрасті, болю, як з Марією.
Коли Соломія поїхала до бабусі на Волинь, він написав Марії. Вона жила сама, без роботи, без чоловіка. Вони зустрілись. І все в ній здалося йому чужим запах, голос, манери. «Навіщо я тут?» подумав він.
Він поспішно поїхав. Дома дійшло: Соломія його справжнє кохання. Він ніколи не називав її за імям, але вона була ближча за всіх. Він мчав по одеській трасі, щоб встигнути сказати:
«Я не витримав і двох днів без тебе».
«Ти справді божевільний», через сльози засміялась вона.
«Соломіє, серденько», прошепотів він, і в цю мить усвідомив: щастя не у драмах. Воно в тому, хто поруч, коли ти нарешті прокидаєшся.
