**Щоденник**
«О, Соломія, привіт! До мами завітала?» гукнула з балкона сусідка.
«Добрий день, пані Ганно. Так, до мами».
«Поговори з нею, зітхнула жінка. Вона зовсім інша після розлучення, бідолага».
«Що ви маєте на увазі?» напружилась Соломія.
«У мене проблеми зі сном, прокидаюсь рано. Бачила її одного ранку, близько пятої, виходила з таксі. І виглядала мяко кажучи, незвично. Можна подумати, що трохи пяна. Усі сусіди вже шепочуться. У її вік! І навіщо вона вигнала твого батька? Так, помилився, але хто без гріха? Стільки років разом і раптом розлучитись»
«Дякую, пані Ганно, промовила Соломія, ковтаючи слину. Поговорю з нею».
Вона швидко пішла додому. Мати справді вигнала батька півроку тому, після того, як спіймала його на зраді. Соломія благала її не поспішати усе можна виправити. Але мати була непохитна. І що найдивніше вона не впала в депресію, як можна було очікувати, а навпаки, ожила. Нові сукні, танці, бари, подруги те, чим вона ніколи раніше не займалась.
Соломії було важко це прийняти. Вона сама мала вийти заміж, мріяла про дітей. А її мати у барі до ранку? Якою ж вона буде бабусею? Як представити її майбутній свекрусі, якщо одна вязатиме плед, а друга розважатиметься по клубах?
Увійшовши в дім, вона побачила матір із чайником у руках та широкою посмішкою. На ній був не старий халат, а елегантний бежевий костюм. Манікюр, педикюр, нарощені вії вона справді насолоджувалась життям.
«Ну, як Андрій?» запитала вона, ставлячи чашки на стіл.
«Усе добре, відповіла Соломія, намагаючись стримати тон. А в тебе?»
«Чудово! Вчора з подругами сиділи в барі аж до ранку. Танцювали, потім караоке. Як же весело було!»
«Пані Ганно мені все розповіла, похмуро втрутилась Соломія. Що ти приїхала о пятій ранку і виглядала пяною».
Мати засміялась.
«А що, в барі чай пють?»
Соломія не витримала.
«Мамо, ти не вважаєш, що це занадто?»
«У чому?»
«Ну, мяко кажучи, тобі вже не двадцять. Які танці, які клуби? Ти ж маєш бути прикладом. Ти ж будеш бабусею!»
«Я жінка, яка нарешті вільна. Не буду жити за чужим сценарієм».
«Але ж ти стільки років жила з татом! Як можна так легко про все забути?»
Мати замовкла, потім спокійно, але рішуче сказала:
«Твій батько зрадив мені. Це не помилка це свідомий вибір. А я більше не хочу бути просто служницею. Я хочу жити. Для себе. Стільки років я жила для родини. Тепер роблю те, що хочу».
«Але тобі майже пятдесят!»
«І що? Не повинна старіти за розкладом».
Соломія зрозуміла, що зайшла далеко.
«Вибач, не хотіла тебе образити. Просто я хвилююсь».
«Якщо тобі соромно за мене, не запрошуй на весілля. Але знай: я не сховаю сивину під хусткою і не вдягну широкі сукні. Я буду танцювати і, можливо, навіть фліртувати. Мені добре».
«Ні, мамо, я хочу, щоб ти була там. Просто»
«Просто тітці Ганні це не подобається? Що ж, мені байдуже. Я нарешті живу».
Повернувшись додому, вона розповіла все нареченому.
«Не знаю, як до цього ставитись».
Андрій усміхнувся:
«Я вважаю, твоя мама молодець. Не впала у відчай, а обрала життя. Бути щасливою це не злочин».
На вихідних Соломія подзвонила матері.
«Мамо, давай сходимо в SPA, а потім у бар з живою музикою?»
«І тобі не буде за мене соромно?»
«Скажу, що ти моя старша сестра, засміялась Соломія».
«Тоді домовились. Але знай ми не підемо рано».
Той день став переломним. Соломія вперше зрозуміла, яку силу має її мати. І що, можливо, варто вчитись у неї бути собою. Жити не «як треба», а як відчуваєш.