Ось переказ історії, адаптованої до української культури:
Щасливе дитинство Колі закінчилося у пять років. Тоді батьки вперше не прийшли за ним у садочок. Усі діти вже розійшлися, а хлопчик сидів за столом і малював себе, маму й тата. Вихователька позирала на нього й чомусь постійно витирала щоки. Потім підійшла, обняла й міцно притиснула до себе:
Щоб не сталось, ти не повинен боятися, Колюню. Тепер тобі треба бути сильним. Тямиш? Розумієш, малий?
Я хочу додому, до мами прошепотів він.
Зараз прийдуть тітка й дядько. Ти підеш з ними, серденько. Там буде багато інших діток, тільки не плач.
І вона притулилася до нього мокрим від сліз обличчям.
Його взяли за руку й повели до машини. На питання: «Коли я побачу маму?» відповіли, що батьки далеко й сьогодні не зможуть забрати його. Колю поселили у спільній кімнаті з такими ж, як він, хлопцями. Але батьки не прийшли ні наступного дня, ні через тиждень. Хлопчик так страждав, що вночі плакав, і у нього піднялася температура.
Тільки лікарка у білому халаті поговорила з ним по-справжньому після одужання. Вона сказала, що його батьки тепер дуже далеко на небі. Їхні душі дивляться на нього, бачать усе й хочуть, щоб він був здоровим і хорошим хлопчиком.
Але Коля не повірив. Він дивився в небо там були лише хмари й птахи. Він вирішив знайти батьків за будь-яку ціну.
Спочатку він обшукав увесь двір. Нарешті знайшов дірку у паркані там прогнулися металеві прути. Просунутися вдалося лише до пояса. Тоді він почав рити під ними, поступово розширюючи прохід. Земля була пухка, з піском, і незабаром зявився справжній лазик.
Коля проліз і опинився на свободі. З усіх сил побіг геть від ненависного інтернату так інші хлопці називали це місце. Та міста він не знав і швидко заблукав. Усі будинки здавалися однаковими.
Раптом на переході він побачив жінку, схожу на маму таке саме плаття в горошок, акуратний пучок світлого волосся.
Мамо! кинувся він до неї.
Але вона не почула й навіть не озирнулася.
Мамо! вхопив він її за руку.
Жінка обернулася, присіла й уважно подивилася на нього.
Ні, це була не його мама.
Наталка закохалася у двадцять років і назавжди. З Дмитром вони були ідеальною парою. Познайомилися випадково на літній танцмайданчик. Він підійшов, зніяковівши, запросив на повільний танець. Вони легко знайшли спільну мову, і вже тієї ж ночі він провів її додому.
Зустрічалися недовго через три місяці одружилися. Жили душа в душу. Але через три роки Наталка зрозуміла, що не може мати дітей. Дмитро не міг змиритися з цим, і вона безкінечно лікувалася, їздила до санаторіїв. Нарешті вони прийняли, що дитини в них не буде. Тоді Дмитро запропонував удочерити когось із дитбудинку.
Та Наталка так любила чоловіка, що сама запропонувала розлучення. Їм скоро по тридцять, він ще молодий. Знайде собі іншу, щасливу. А вона як-небудь сама
Але Дмитро не погодився. Казав, що ніколи не покине її. Тоді вона задумала хитрий план. Зізналася, що давно його не любить, що у неї є інший. Дмитро не повірив.
Наступного вечора вона не прийшла додому. Повернулася під ранок, від неї пахло вином і чоловічним одеколоном. На всі запитання вона була непохитна: «У мене є коханий». І Дмитро здався.
Коли Наталку назвав «мамою» незнайомий хлопчик, вона вже два місяці була сама. Тужила за чоловіком, переживала. А тут раптом «мамо» Серце вдарилося так, ніби вискочить із грудей.
Що трапилося, малеча? Ти заблукав?
Я шукаю маму й тата. Мені сказали, що вони на небі. Але я не вірю! хлипнув Коля.
Підем до мене, я живу недалеко. Хочеш смачних пампушок?
Вони пішли. Вдома хлопчик уплітав пампушки із чаєм із мятою, розповідаючи, що з ним сталося. Видно було давно не їв солодкого. Виявилося, що старші хлопці у інтернаті відбирали в нього ласощі, били й знущалися.
Наталці стало шкода хлопця. Вона запитала:
Хочеш, Колюню, я тебе заберу? Ми будемо жити разом. Коли виростеш усе зрозумієш. І колись обовязково зустрінешся із батьками. Але це буде не скоро
Коля кивнув.
Вона подзвонила до дитбудинка, повідомила про знахідку. Сама відвела хлопця, попросила вихователів бути уважнішими. І стала приходити до нього щодня. Але забрати не могла для цього потрібна була родина, а вона тепер сама.
Тоді Наталка вирішила домовитися про фіктивний шлюб із колегою, Ярославом. Він був бабій, але справжній фахівець і характеристику з роботи міг отримати чудову.
Ярослав спочатку вагався, але згодом погодився за умови, що йому заплатять. І не грошима. Наталка й так давно подобалася йому, а