Я вагітна, промовила я, і губи самі собою розтягнулися у посмішці.
Богдан, що стояв біля вікна, завмер. Навіть не обернувся, але у відбитті скла я побачила, як його плечі стиснулися.
Я чекала обіймів, радощів, усього, але не цієї дивної, нерухомої мовчанки.
Я теж, тихо долинув голос Оленки.
Моя сестра вийшла з нашої спальні. На ній була сорочка Богдана, та сама, у якій він спав.
Вона поправила волосся, і цей звичний рух раптом став ножем у серце.
У памяті, наче блискавки, спалахнули моменти, яким я колись не надавала значення.
Ось Богдан «затримується на роботі», а Оленка, яка «просто зайшла», непомітно поглядає на телефон.
Ось вони сміються з якогось жарту, зрозумілого лише їм, а я стою поруч, наче зайва у власному житті.
У тебе ж є ключ, Оленко? питав він, коли ми їхали у відпустку. Полий, будь ласка, квіти. Більше нікому не довіриш.
І я тоді раділа, яка ж у нас дружня родина.
Що? перепитала я, хоча чудово чула. Голос звучав чужим, деревяним.
Аню, я все поясню, нарешті обернувся Богдан. Обличчя його було білим, як крейда. Це не те, що ти думаєш. Це помилка.
Оленка дивилася на мене, не відводячи очей. У її погляді не було каяття лише втома і щось жорстоке.
Це не помилка, різко сказала вона, дивлячись на Богдана. Годі брехати. Хоча б зараз.
Він кинув на неї лютий погляд.
Замовкни!
Я дивилася то на нього, то на неї. На того, з ким будувала майбутнє, і на ту, з ким ділила дитячі таємниці.
Вони стояли за крок, але здавалося між нами прірва. І в неї падали всі наші «ми» плани, мрії, обіцянки, наша ненароджена дитина.
Помилка, повторила я, і губи скривилися в гіркій усмішці. У вас обох буде помилка? Чи у кожного своя?
Богдан простягнув до мене руки.
Ане, давай поговоримо. Не зараз. Оленко, йди.
Я нікуди не йду, спокійно сказала сестра. Ми чекаємо дитину. І я більше не буду тіньовою.
Я відступила, спиною впираючись у стіну.
Геть, прошепотіла я.
Що?
Геть. Обоє.
Вони не рушили з місця. Моє слово, яке ще вчора мало вагу, тепер було пустим звуком.
Аню, не роби поспішних висновків, почав Богдан тим умовляльним тоном, який я ненавиділа. Ти розумна. Ми дорослі. Так, я винен. Але тепер треба думати про дітей. Про наших дітей.
Він наголосив на «наших», намагаючись звязати нас у єдине ціле.
Про яких «наших»? холодно запитала я. Про ту, що виростатиме з матірю-одиначкою, чи про ту, що народиться у коханки батька?
Оленка здригнулася.
Не називай мене так. Ти нічого не розумієш.
Просвіти мене. Що я маю знати? Що ти спала з моїм чоловіком у моєму ліжку? Мало?
Ми кохаємо одне одного! голос її став твердим. Це не просто іграшки.
Богдан схопився за голову.
Оленко, я ж просив!
А я більше не можу! вигукнула вона. Аню, у тебе завжди було все. Ідеальний чоловік, ідеальне життя. А я? Я завжди була «сестрою Ани».
Її слова пройнялися давньою злістю. Вона не виправдовувалася вона звинувачувала.
Я згадала, як мама казала: «Аня в нас розумна, а Оленка красива». Схоже, вона так і не змирилася з цим.
То ти вирішила забрати моє?
Я взяла те, що було нічийним! Він не був щасливий з тобою. Ти просто не бачила.
Я подивилася на Богдана. Він мовчав. І я зрозуміла вона права. Не про кохання, а про те, що він дозволив їй так думати.
Добре, сказала я, і вони напружилися. Що пропонуєте? Жити втрьох?
Богдан підвів голову.
Давай поживемо окремо. Я зніму Олені квартиру. Допомагатиму вам. Нам потрібен час.
Він говорив, наче обговорював угоду.
Тобто я маю чекати, поки ти вирішиш, до кого повернутися? я засміялася. Ні, Богдане. Ти все спростив до тваринного рівня. Ідіть. Забирайте її. Речі заберете пізніше.
Я дістала телефон.
Алло, охорона? У мене в квартирі сторонні люди.
Це був блеф. Але вони не знали.
Ти пошкодуєш, прошипів Богдан, тягнучи Оленку. Ти виганяєш вагітну сестру.
Я виганяю коханку мого чоловіка.
Коли двері зачинилися, я опустилася на підлогу. Сліз не було. Лише пустота.
Наступного дня почалося пекло.
Спочатку дзвонив начальник:
Аню, твій чоловік телефонував. Каже, у тебе «емоційні проблеми» через вагітність.
Я зрозуміла він почав нищити мою репутацію.
Потім прийшов лист від адвоката. Він вимагав всю квартиру, стверджуючи, що купив її сам. Але найжахливіше було в кінці: він хотів судової експертизи, щоб довести, що я «неадекватна мати».
Він хотів від