У віці 65 років я спала з незнайомцем а навпрочуд знайомим він виявився зранку
Того року, коли мені виповнилося 65, моє життя здавалося спокійним.
Мій чоловік пішов із життя давно, діти вже мали свої сімї й рідко навідувалися.
Я жила сама у невеличкому будиночку на околиці міста.
Увечері я любила сидіти біля вікна, слухати спів птахів і спостерігати, як золоте сонце розливається по пустій вулиці.
Спокійне життя але глибоко в душі я відчувала порожнечу, яку ніколи не наважувалася визнати: самотність.
Того дня був мій день народження.
Ніхто про нього не згадав ні дзвінка, ні вітання.
Я вирішила поїхати нічним автобусом до центру сама.
У мене не було плану; я просто хотіла зробити щось незвичне, «сміливий» вчинок, поки ще не пізно.
Я зайшла в маленький бар.
Жовте світло було затишним, музика ніжною.
Я обирала самотній куток і замовила келих червоного вина.
Я давно не пила; терпкий, солодкуватий смак розлився язиком і заспокоїв мене.
Дивлячись, як минають люди, я помітила чоловіка, який підійшов до мене.
Йому було років сорок, з легким сивим відтінком у волоссі та глибоким, спокійним поглядом.
Він сів навпроти й усміхнувся:
«Дозволите пригостити вас ще одним келихом?»
Я засміялася й лагідно відповіла:
«Не називайте мене “пані”, я до цього не звич
