Ще в давнину, коли зими були суворішими, а родинні звязки складнішими, сталася ця історія. Новорічні свята добігали кінця. За святкові дні наїлися салатів, тортів та закусок, тому на сніданок Оксана спекла вівсянку. Час повертатися до звичайної їжі.
Вони троє снідали, коли з кімнати почувся дзвінок на чоловіковому телефоні. Він вийшов із кухні. Оксана несвідомо прислухалася, намагаючись зі слів чоловіка вгадати, хто дзвонить і чого.
Коли Андрій повернувся, Оксана помітила, що він не здавався засмученим. Хвилювався, але не був розгублений.
Гм почав він. Мати дзвонила, просила приїхати у неї тиск підскочив.
Звісно, їдь, кивнула Оксана.
Коли чоловік пішов одягатися, вона згадала його слова по телефону: «Зараз? Може, не варто? Ну добре, добре» Зазвичай, коли свекруха вимагала приїхати, Андрій мчав до неї без зайвих слів. «Знову себе накручую», зупинила себе Оксана.
Скоро вернуся, гукнув із передпокою Андрій, і двері за ним зачинилися.
Їж, давай, підштовхнула Оксана сина, який водив ложкою по тарілці, розмазуючи кашу.
А ми підемо на гірку? Ти обіцяла, Артем узяв ложкою трохи каші й довго дивився на неї, перш ніж покласти в рот.
Тато повернеться і підемо. Гаразд? Вона посміхнулася синові. Але умова зїсти кашу.
Гаразд, хлопчик без ентузіазму знову підніс ложку до рота.
Якщо через пять хвилин тарілка не буде чистою нікуди не підемо, суворо сказала Оксана і пішла до раковини вимити посуд.
Вона прасувала білизну, а Артем грав машинками на підлозі, коли в передпокої клацнув замок.
«Нарешті», подумала Оксана, поставила праску на підставку і прислухалася до шерехів у передпокої. «Чогось він там довго возиться», і пішла назустріч чоловікові.
У дверях перед нею зявилася дівчинка років десяти і цікаво оглянула Оксану. Позаду до неї підійшов Андрій. Вид у нього був провинитий. Він поклав руки на плечі дитині й викликаюче підняв підборіддя.
Це моя донька, Маряна, сказав Андрій, опустивши очі. Мати попросила взяти її до завтра.
Зрозуміло. А її мати? З новим коханцем поїхала до Одеси? з гіркотою зауважила Оксана.
Андрій здригнув плечем, але не встиг нічого сказати Оксана повернулася до прасування.
Заходь, почула вона голос чоловіка і помітила, як дівчинка підійшла до Артема.
У нас лишилася каша? запитав Андрій.
Я не хочу кашу, одразу відповіла Маряна. Я хочу макарони з ковбаскою.
Андрій збентежено подивився на доньку, потім на дружину. Оксана знизала плечима і махнула рукою у бік кухні, мовляв, іди, готуй, я зайнята.
Незабаром Андрій покликав її з кухні.
У нас є макарони? Я не знайшов.
Є. Ось залишки. Допрасую схожу в магазин. Оксана докірливо глянула на чоловіка.
Не дивись на мене так. Я сам не знав, що
Невже? А мати, коли дзвонила, не сказала, навіщо кличе? За те, як Андрій опустив очі, Оксана зрозуміла, що вгадала. Мене не варто було запитати? Чому не сказав, не попередив? Артема теж треба було підготувати. Вони зараз почнуть ділити тебе.
На підтвердження її слів із кімнати почувся плач Артема. Оксана кинулася туди, за нею побіг Андрій.
Ну ось. Розбирайся, розвела руками Оксана.
Артем підійшов до мами й притулився. Маряна стояла, сердито дивлячись у підлогу.
Що трапилося? Андрій підійшов до доньки.
Оксані було неприємно, що чоловік підійшов саме до Маряни, а не до сина.
Вона зазабрала машинку, ридав Артем.
Почулося шипіння макаронів, що википали, і Андрій помчав у кухню. «І не скажеш їй нічого. Гостья. Сиротина, як називає її свекруха. А що мені робити?»
Хочеш мультики? Оксана зробила над собою зусилля й спокійно звернулася до дівчинки.
Маряна кивнула, і Оксана з полегшенням увімкнула телевізор. Діти сіли на диван.
Твоя мати знову за своє? Вирішила так зруйнувати нашу сімю? Мені розповідали, як вона кричала, коли народився Артем, що в неї немає онука, крім Маряни. Вирішила перевірити, як я ставлюся до твоєї доньки? прошипіла Оксана, повернувшись у кухню.
Їй справді погано, заступився Андрій за матір.
А чим їй заважала велика дівчинка? Води б принесла, «швидку» викликала. З нею безпечніше. Я в її віці вже сама могла яєшню спекти, не вгамовувалася Оксана.
Годі! різко перервав її чоловік і з гуркотом поклав лож