Дівчинко, ти до кого? запитала я.
Шукаю маму Ви її не бачили? Маленька, років шести, дівчинка дивилася на мене великими синіми очима.
Я завагалася. У цьому будинку я жила недовго, але напевно знала квартира навпроти весь цей час була пусткою.
Там ніхто не мешкає, відповіла я.
Дівчинка раптом розплакалася й сіла на сходи.
Тіточко, нам дуже потрібна мама Тато без неї сумний.
Я стояла, не знаючи, що робити. Дітей у мене не було, тож як їй допомогти не знала. Обняти? Запропонувати чаю? Та хіба піде вона до незнайомої тітки?.. Раптом задзвонив телефон. Попросивши дівчинку почекати, я відійшла, а повернувшись її вже не було.
Весь вечір не виходила вона з голови. Тоді я вирішила зателефонувати господині квартири.
Там кілька років ніхто не живе, сказала Любов Іванівна. Навіщо тобі?
Сьогодні приходила дівчинка, шукала маму
Сусідка замовкла, ніби щось згадуючи.
Мабуть, це донька Оксани Але її вже немає. Чоловік лишився сам із дитиною. Можливо, не зміг там жити й зїхав. З того часу квартира пустує
Знаєш, Ірсю, вони тепер живуть недалеко. Якщо дівчинка знову прийде відведи її додому. І жінка продиктувала адресу.
Час минав, історія почала стиратися. Я працювала, поверталася пізно, рано виходила. Але одного разу, напередодні Різдва, знову почула тихий плач. Відчинила і переді мною стояла вона, та сама дівчинка.
Що трапилося? Де твій тато?
Вдома А я шукаю маму, прошепотіла вона.
Я згадала про записану адресу й кинулася шукати, попросивши дівчинку зачекати в мене. Вона зайшла, оглянулася й заснула на пуфі в коридорі. Коли я знайшла папірець вона вже спала, згорнувшись. Обережно перенесши її на диван, я знову подзвонила господині.
Любов Іванівно, памятаєте ту дівчинку? Вона зараз у мене. Хотіла відвести додому, але вона заснула Боюся, батько стурбується.
Я живу поруч, зараз спробую знайти їх. Будь на звязку.
Поклавши слухавку, я дивилася на дівчинку. Поправила їй пасмо, погладила по плечу.
Я так хотіла своїх дітей Але з чоловіком нам не судилося. Одну вагітність перервав стрес, другу доля. Потім він пішов, і я залишилася сама.
Раптом легкий стукіт у двері. Відчинила й застигла: на порозі стояв мій колишній.
Дмитре? Як ти тут опинився?
Прийшов за донькою Сахарова 5, так?
Так То це твоя донька? Я провела його в кімнату. Вона спить.
Можна розбудити й піти
Не варто. Розкажи, що трапилося? Вона вже кілька разів приходила сюди.
Дмитро закрив очі й почав:
Ми жили тут із Оксаною. Квартира дісталася їй від бабусі. Після весілля ми вїхали сюди. Незабаром вона завагітніла Але коли прийшов час пологів щось пішло не так. Вона не вижила. Перед тим взяла мене за руку й попросила дбати про дитину.
Мені шкода Я торкнулася його плеча. Він тримався, але сльози котилися самі.
Тату? почувся дитячий голос.
Дмитро кинувся до доньки, обійняв її.
Солодка, навіщо пішла без мене?
Я хочу знайти маму
Ми її знайдемо, але потроху. Ходімо додому.
Він подякував і залишив номер:
Дзвони, якщо що. Ми живемо недалеко.
А звідки вона знає цю квартиру? запитала я.
Я показував. Потрібно було забрати речі. Вона побачила фото Оксани й тепер мріє про зустріч. Я казав, що мама поїхала, але повернеться
Вони пішли. А через кілька днів Дмитро подзвонив. Ми почали бачитися ходили втрьох у парк, кафе. Дівчинка, Марійка, дуже привязалася й навіть назвала мене мамою.
Одного разу він сказав:
Ірсю, переїжджай до нас. Годі по чужих кутах жити. Марійка скучає.
А ти?
І я Він узяв мої руки. Дуже скучав. Пробач за все.
Тепер ми разом. Виховуємо нашу маленьку щасливицю. І хоч вона мені не рідна це не заважає дарувати їй всю свою любов. Бо тепер я мама.