Уяви, що ми могли б досягти, якби цінували людей більше за гроші. Уяви.
**Уяви**
Уяви місто, де ніхто не залишається непоміченим.
Де імя прибиральниці памятають так само, як і імя директора.
Де цінність людини вимірюється не гривнями, а добротою.
Подумай про світ, де перше питання на бізнес-зустрічах не *”Скільки це коштуватиме?”*,
а *”Скільком людям це полегшить життя?”*
Де нові технології не викидають на ринок заради прибутку,
а вирощують з терпінням, бо їхня мета лікувати, навчати, піднімати.
Уяви школи, де кожна дитина отримує увагу не через оцінки,
а тому що кожен розум це історія, яку варто почути.
Лікарні, де пацієнти не цифри в картках,
а люди з мріями, які ще чекають свого часу.
Робочі місця, де вихідні належать родинам, а не звітам.
Що, якби найбагатшими були не ті, у кого найбільше рахунків,
а ті, хто створює найбільше можливостей для інших?
Що, якби справжня біржа була не десь у Нью-Йорку,
а в щоденних моментах теплоти між незнайомцями?
Уяви владу, яка оцінює успіх не через ВВП,
а через посмішки, освіченість, меншу кількість сліз, пролитих у самотності.
Уяви сусідів, які змагаються не в тому, хто виглядає краще,
а в тому, хто зможе підтримати іншого.
І уяви себе у такому світі
без поспіху, без страху, без постійних розрах.
Просто живучим, на всі сто,
бо ти вартий того просто тому, що ти людина.
**Уяви. А потім дій.**