Життя сповнене несподіванок
Маряна була заміжньою лише чотири роки, а потім чоловік пішов, залишивши її з донькою. Більше вони ніколи не бачились. Та навіть за ті чотири роки подружнього життя він рідко бував удома постійно десь гуляв з друзями.
Маряна давно звикла до самотності. Працювала на двох роботах, все для доньки Софійки. Дівчинка вчилась добре, і матір навіть не помітила, як та виросла і вийшла заміж.
Мамо, я їду до Києва, вступати на заочне, і працюватиму, щоб тобі було легше, сказала донька рішуче та поїхала.
Софія досягла всього сама. Весілля було у Львові. Маряна приїхала на свято, залишилась задоволена. Зять сподобався, донька щаслива, гуляння пройшло весело. Далі в Маряни все складалося добре, але дедалі частіше набігала туга.
Як же швидко випорхнула моя Софійка з гнізда Вже й онук є, але вони далеко. Пусто в хаті, немов і сенс життя зник. Поки працювала ще нічого, а от посаду скоротили, стало нудно. Тепер нову роботу треба шукати.
Ходила, шукала, але варто було згадати про її вік відмовляли ввічливо. Дзвонила доньці та жалілась:
Так, Софійко, розумію кому потрібні старі жінки на роботі?
Мам, ти що, стара? Навіщо так говориш? обурилась донька. Ти ж у мене красуня, добре виглядаєш. І знаєш що? Знайди собі чоловіка. Познайомишся з кимось і життя зміниться.
Доню, ну що ти? Які чоловіки? У молодості на них і так не дивилась, а тепер тим паче, відрізала мати. Ні, це не варто навіть обговорювати.
Ну якщо не чоловіка, то полюби хоча б себе. Ти ж на себе зовсім не звертаєш уваги. Жити ще довго, то й варто себе цінувати, мудро підказала донька, і мати здивувалась її словам.
Маряна трохи попрацювала на тимчасових роботах, а потім вийшла на пенсію раніше. Вона згадувала розмову з донькою й думала:
Де ж знайдеш нормального чоловіка в такому віці? Здалеку звичайно легко радити.
Навіть якщо чоловік і не одружений, то за життя обріс дітьми, онуками, нерухомістю. А ще бувають такі, що шукають собі домробітницю.
Маряна не мріяла про заміжжя. Хіба якби знайшовся друг, з яким можна сходити в кіно чи у ліс по гриби.
Ні, рішуче вирішила вона. Я вже ціную свій вік і не хочу витрачати час на якогось чужого чоловіка. Треба чимось зайнятись. Софія права варто полюбити себе.
Якось вона зустріла колишню однокласницю Олену, коли йшла з магазину.
Маряно, це ти? Привіт!
Привіт! Невже не пізнала? посміхнулась вона.
Пізнала, добре виглядаєш! сказала Олена, а Маряна помітила, що та теж виглядає чудово і вся сяє.
Олено, ти щось дуже щаслива. Адже чоловік твій давно помер Самотність не тисне?
Знаєш, спочатку було важко. Але я знайла собі захоплення займаюсь танцями. Це так чудово, Маряно, навіть не уявляєш! Приходь до нашого клубу, у нас гарний колектив. Ти ж завжди любила танцювати.
Точно, любила. Думаю, прийду. Дякую, що нагадала. Я тут вишивкою займаюсь, часу багато вільного.
Маряна почала ходити на танці, вишивала стрічками, а ще інколи по суботах гуляла в парку на дискотеці для тих, кому за Тепер її життя заграло новими фарбами, вона вже не нудьгувала, скрізь було спілкування. Але додому поверталась сама. Пригод не шукала, але відчула смак життя, зрозуміла, що значить любити себе. Пізно, звичайно, але це все одно чудово.
У Софії була алергія на шерсть, тому вдома ніколи не було кота, хоча Маряна дуже любила їх з дитинства. І ось, залишившись самотньою, вона прихистила кота Тихона. Точніше, він сам прийшов до неї під двері ще малим кошеням. Виріс розкішний, гарний кіт, ходить за господаркою, а вона його пестить, а він муркотить у відповідь. Іноді вона навіть виносила його на руках з підїзду сусіди хто схвалював, а хто й бурчав.
А кому не подобається, хай не дивляться, казала двірничиха. Усі люди різні. У мене теж кішки є, і не одна, ще й бездомних годую.
Маряна жила на першому поверсі. Одного дощового дня, коли нікуди не треба було йти, вона сиділа на кухні і дивилась у вікно. Раптом почула стук двірничиха стукала палицею у шибку. Відчинивши вікно, Маряна почула:
Маряно, біля твоїх дверей на килимові хтось спить! Сусідка твоя сказала, вона собаку виводила.
Маряна кинулась до дверей, відчинила й остолбеніла. На килимові лежав чоловік у жахливому стані. Брудний, обличчя прикрите кепкою. Підтягнувши коліна до підборіддя, він тремтів від холоду. Маряна спершу злякалась, але жодного запаху алкоголю не відчула.
Гей, вставайте! НевжеВін зняв кепку, і в його очах вона побачила таку саму самоту, яка колись була в її серці і тоді Маряна зрозуміла, що їхні дороги зійшлися не випадково.