На тихій вулиці, де всі знали одне одного на імя, лише один літній чоловік на імя Ярослав Коваль виглядав чужаком. Він майже ні з ким не спілкувався, рідко виходив зі своєї квартири, і ніхто не знав точно, чим він займався або як утримував себе.
Але всі знали одне з його будинку постійно лунали дивні звуки. То глухе гарчання, ніби хтось дряпав стіни. То крик, схожий на людський, але не зовсім. Особливо страшно було вночі: скубіння, виснажливе гавкіття, що чулося день у день. Іногда здавалося, ніби там всередині хтось бється в істериці.
Сусіди спершу терпіли. Потім почали підходити до дверей, стукати, просити, щоб стало тихіше. Хтось навіть залишив записку:
«Будь ласка, припиніть ці звуки. Ми не можемо спати по ночах».
Але у відповідь лише мовчання. Ярослав не завжди відчиняв, а якщо виходив, лише кивав, бурмотів щось незрозуміле і знову ховався за дверима.
З часом тривога зростала. Деякі вважали, що він божеволіє. Інші гадали, що у нього хтось живе. Хтось навіть пошепки згадував про незаконні справи. Але правду не знав ніхто.
А потім усе змінилося.
Майже тиждень ніхто не бачив старого. Його двері були замкнені, вікна зашторені, як завжди. Але звуки не зникли.
Навпаки стали ще голоснішими. Уночі лунали скажені виття, скрегіт зубів, дряпання по підлозі, рик. Ніби хтось чи щось намагався вирватися.
На сьомий день мешканці будинку не витримали. Двоє чоловіків піднялися на його поверх і почали невпинно стукати. Двері не відчинилися. Вони викликали поліцію, яка зламала замок.
Коли вони увійшли всередину, кров застигла в жилах. У квартирі, пройнятій важким задушливим запахом, на ліжку лежав мертвий Ярослав. За словами слідчих, він помер ще тиждень тому. Але найстрашніше було не це.
У будинку було майже двадцять собак худих, виснажених, деякі ледве дихали. Вони блукали кімнатами, деякі лежали біля тіла, не відходячи від нього.
На підлозі сліди лап, екскременти, роздерта меблі, ознаки бійки між тваринами.
Виявилося, старий збирав бездомних собак ховав, годував, спав з ними. Вони були його єдиними друзями. Він нікому не розповідав, бо боявся, що їх у нього заберуть.
Сім днів ці собаки провели у зачиненій кімнаті без їжі та води.
Сусіди довго розповідали цю історію тремтячими голосами. А будинок стояв пусткою наче відмовлявся забути свою страшну таємницю.
