Оця двері не для тебе: історія про кохання, зраду та спадщину
Марія вже готувалася лягати спати, коли раптом почула несподівані стуки у двері. Неохоче накинувши халат, вона підійшла та відчинила. На порозі стояв він її колишній чоловік, Андрій.
Ти? здивовано скрикнула вона, прижмурившись. Що тобі треба?
Треба поговорити. Впустиш мене? він вимушено посміхнувся. Я ж тут не чужий.
Марія неохоче відступила. Андрій увійшов, пройшов у вітальню, сів на диван і оглянувся.
Нічого не змінилося, пробурчав він. Жодного ремонту, жодного затишку. Наче час тут зупинився.
Мені так подобається. Ти прийшов з перевіркою? Чи може хочеш спонсорувати фарбу та шпаклівку?
Вона вже давно не боялася бути з ним прямою. Колись терпіла, ковтала образливі слова, мовчала. Але зараз? Навіщо? Вони давно чужі, якщо не вороги. А їхня донька, Олена, вже доросла живе своїм життям і майже не спілкується з батьками.
Пахне смачно, раптом змінив тему Андрій. Готуєш? Запросиш мене?
Марія усміхнулася про себе. Вона знала, що кілька місяців тому він розійшовся з новою дружиною тією самою Іриною, заради якої кинув сімю півтора року тому.
…Той вечір назавжди врізався в її память. Андрій прийшов з роботи й почав спокійно збирати речі.
Усе, я йду. У мене давній роман. Ти знала, але вдавала, що не помічаєш. Мені набридло.
Тоді Марія завмерла, не вірячи. Але вона знала. Ірина, двадцятирічна практикантка з офісу Андрія, за кілька тижнів повернула йому голову. Її найкраща подруга, яка працювала в тій самій компанії, розповіла все. Але Марія, проковтнувши гордість, вирішила не руйнувати сімю через миттєвий роман. Вона думала, що йому набридне. Не набридло.
Андрій пішов, зняв квартиру і подів заяву на розлучення. Як «чесна людина», він відмовився від своєї частки в спільній квартирі.
Живи тут з Оленою. Мені нічого не треба.
Марія плакала цілими ночами. Намагалася його повернути. Але він лишався холодним і самозадоволеним.
Нарешті я закоханий, відповідав він. Це справжнє. А у нас було порожньо.
У той важкий час її підтримувала лише свекруха, Ганна Михайлівна. Вона вже хворіла, і Марія допомагала їй, як могла: з лікарями, по дому, в аптеках. Андрій зявлявся рідко у нього була «нова сімя».
Ганна Михайлівна відкрито взяла її бік. Розчарувалася в синові, не хотіла його бачити. Потім померла. Марія була поруч до останнього подиху, організувала похорон. Андрій зявився лише на поминках.
Через два тижні після похорону він дізнався про заповіт. Мати залишила квартиру йому, а Марії.
Ти втерлася їй у довіру! Годувала, вдавала святу! Лицемірка! тоді кричав Андрій.
Марія мовчала. Вибір був свекрухин. Вона відвела погляд до вікна, де відбивався блідий місячний світ, і зрозуміла, що нарешті може вільно дихати.