**Щоденник**
“Чи вже інший?” перешіптувалися сусіди, побачивши вдову Наталю з чоловіком у дворі.
У селі, де кожен знає, хто кому припадає кумом, хто коли садив картоплю й скільки разів одружувався, нічого не сховаєш. Тому, коли Наталя привела до хати нового чоловіка, усі шепотіли: “Не витримала самотності”. Але вголос ніхто не смів осуджувати адже вона була працьовитою, поряднолюбною жінкою, яка сама тягнула двох дітей.
Тарас зявився в їхньому житті восени. Мовчазний, з натрудженими руками, що вміли й сокиру тримати, і мудрим поглядом, який дивився на дітей не згори, а з розумінням, що все налагодиться. Соломії було девять, а Юркові дванадцять, і свого батька вони майже не памятали: він пішов, коли вони ще в перший клас ходили.
Спершу Соломія спостерігала за вітчимом з-під лоба.
Мамо, а він довго тут пробуде? запитала якось.
Як Бог дасть, донечко. Він хороша людина, відповіла Наталя й тихо додала: Я втомилася сама все тягнути.
А ми ж тобі допомагали! обурився Юрко.
Допомагали. Але ви діти. А життя це не лише клопоти, а й тепло.
Тарас не навязувався. Давав час звикнути. Щодня рубав дрова, лагодив паркан, а одного вечора приніс курчат у кошику:
Треба господарство розводити. Та й дітям свіжі яйця не завадять.
А тобі навіть це потрібно? Соломія насторожено подивилася на нього, але курчата їй сподобалися.
Бо тепер я з вами. Хоч і не рідний, але коли живеш разом ділиш і працю, і добро.
А мій тато теж курей тримав?
Тарас замовк, потім відповів:
Твій тато був добрим чоловіком. Ми з ним разом на фермі працювали. Він часто про тебе розповідав. Ти його копія.
Соломія мовчазно сіла на східцях, спостерігаючи, як Тарас годує пташок. І вперше подумала: “Він не хоче стати замість тата. Він просто хоче бути поряд”.
Зимою Тарас почав вчити Юрка тесати дерево.
Оце рубанок. Не як у твоїх іграшках тут руки повинні знати, що роблять.
Я не граю! буркнув хлопець.
Та я не докоряю. Просто чоловіка роблять руки. І голова.
А ти чому ніколи не кричиш?
Тарас усміхнувся.
Бо знаю крик не дає нічого. Краще раз показати, ніж сто разів голос підняти.
Навесні в селі була толока чистили криницю біля гаю. Юрко й Соломія не хотіли йти.
Хай інші ідуть! буркнув хлопець.
А ми хто старі? засміявся Тарас. Ідіть. Бо якщо завжди чекати, що хтось зробить за тебе, ніколи й не навчишся брати відповідальність.
На толоці діти вперше почули, як сусіди запитали Тараса: “Це твої хлопець і дівчинка?”. А він просто відповів: “Мої. Вже свої”.
Соломія тоді тихенько штовхнула брата:
Ти чув?
Чув.
І як?
Ну добре якось. Він не навязується.
Одного дня Юрко прийшов із школи розлючений. Коли Наталя почала розпитувати, він розповів:
Посварився з хлопцями.
Чому? спитала вона, ледве стримуючи сльози.
Бо я сказав, що Тарас для мене як батько. А вони сміються: “Ти приймак, тебе чужий виховує!” Я відповів, що краще чужий добрий, ніж рідний, якого нема.
Тарас мовчав. Підійшов до Юрка, сів навпроти.
Я не змушую тебе кликати мене татом. Але знай, сину: я тебе не покину. Хоч що там інші говорять.
Я не проти Просто важко казати “тату”, коли не звик.
І не треба спішити. Слово “тато” як хліб: його не їдять абияк. До нього треба дозріти.
Минуло два роки. Юрко закінчував девятий клас. У селі говорили, що йде в училище на тракториста. Одного вечора сиділи у дворі: зорі, квакотіння жаб, запах чебрецю.
Тарасе раптом сказав Юрко. Я готую промову на випускний. Про людину, яка для мене приклад. Хочу розповісти про тебе. Дозволиш?
Тарас прокашлявся й кивнув.
Тільки не перебільшуй, тихо додав.
Не вмію брехати, коли говорю від серця.
На випускному Юрко говорив про “чоловіка, який не був поруч з дитинства, але став справжнім батьком”. Наталя плакала. А серед жінок хтось прошепотів:
Ось і кажи, що вітчим чужий. Як душа близька то й рідний.
На Тарасові 50-і іменини Соломія подарувала йому вишиту сорочку й лист:
“Тату, дякую за дрова, за курчат, за терпіння й за те, що навчив нас не чекати добра а творити його самім.
Ти наш тато не тому, що мусив, а тому, що захотів. І за це ми любимо тебе ще більше.”
Тарас довго дивився на листа. Потім сказав Наталі:
От і виросли. Не чужі.
Вона усміхнулася:
Бо ти їх ніколи такими не вважав.
**Вечірнє роздумування**
Щоб стати батьком, не завжди треба бути ним за кровю. Іноді любов, доброта й щоденна праця значать більше, ніж родин