**Зустріч друзів**
У другий клас Мишко пішов уже в іншу школу в іншому селі. Чув, як батько казав матері:
Веро, Іван листа надіслав, мій армійський товариш, пам’ятаєш, розповідав, як він мене на спині тяг, коли я на навчаннях ногу зламав.
Ну й що далі? запитала дружина Олена, а він мовчав, наче загадку закручував. Гришку, чого мовчиш? Далі що?
А далі цей самий Іван пропонує переїхати до них у село. Пише, що живуть добре. Я механік, а їм такі спеці потрібні, ти ж ветеринар робота знайдеться. Наш голова колгоспу дарма що голова, все пустив на самоплив, господарство не підтримує, тільки пє.
Може, то й на краще. Мені теж набридло з ним сперечатися, погодилася Олена.
Переїхали. У другому класі Мишка посадили за парту з Юрком, міцним хлопчиськом, жвавим, з веснянками на носі. Відразу й потоваришували. Попереду на другій парті сиділа Марійка білява, з кучериками на лобі та скронях, а довге волосся заплетене у косичку. Ця дівчина була сусідкою Юрка, тому вони разом ходили до школи й додому. Юрко нікому не давав її в обиду і завжди важливо казав Мишкові:
Марійка буде моєю дружиною, як виростемо, а друг сміявся: Та коли ще те буде.
Юрко після уроків забрав у Марійки портфель, і пішли вони втрьох додому Мишкові з ними було по дорозі. Мишкові подобалось жити в цьому селі. Він швидко зійшовся з місцевими хлопцями, приходячи зі школи, швидко робив уроки, а потім біг на вулицю. Так і пропадав з селянськими дітьми бігали скрізь, робили бог зна що.
Так минуло три роки. Та сталася несподіванка у Мишка захворіла мати, а незабаром померла. Хлопець від горя плакав, забивався у кут.
Як тепер без мами? думав і переживав.
Олену поховали. Залишився Григорій із сином удвох. Без матері все пішло шкереберть Мишкові було важко, дуже сумував. Батько варив несмачний борщ, мало що вмів готувати. Уроки синові не перевіряв цілий день на роботі, увечері втомлений приходив, а ще й по хаті потрібно було колупатися.
Через півроку Григорій привів у дім нову дружину із сусіднього села.
Ось, сину, це Зіна. Тепер вона з нами житиме, тепер моя дружина. Слухатися її, промовив батько, гладячи сина по голові.
Не сподобалась Зіна хлопчикові. Навіть Юрко з Марійкою його шкодували.
Моя мама каже, що твоя мачуха зла, випалила Марійка. Я підслухала її розмову із сусідкою. Кажуть, у їхньому селі ніхто за нею не пішов, а твій батько, не знаючи її як слід, закохався.
Та годі, Марійко, може, то й неправда, заступився Юрко за Зіну, але Мишко вже знав ніколи не полюбить її, як кохав маму.
Поживемо побачимо, якось по-дорослому відповів Мишко, а друзі уважно на нього подивилися.
Сусіди пошепки обговорювали, але швидко заспокоїлися. Зіна до Мишка уваги не приділяла своїх дітей у неї не було. Чим займається хлопець, як вчиться, її не цікавило, а він відчував вона до нього невдоволена.
Але час минув, і вона народила сина Петруся. Тепер уся увага маляті, батько теж коло нього вертівся й посміхався. На Мишку ніхто не звертав уваги. Він став зайвим, непотрібним. Одного вечора він випадково почув, як Зіна дорікає батькові:
Гришку, важко мені з двома дітьми. Мишко лінивий, допомагати не хоче, ще й грубить, він навіть здивувався ніколи такого не робив, але вона набрехала батькові… Мишко вже великий, відвези його до бабусі. Мені з ним важко.
Григорій послухав дружину й вирішив відвезти сина туди, звідки вони приїхали. Там жила бабуся Ганна, мати Олени. Важко було Мишкові прощатися з друзями усі троє плакали й обіцяли листуватися. Мишко поїхав, кілька листів написали і на тому все.
Бабусі Ганні було дороге́ онука. Мишко усе, що залишилося від її дочки Олени. У сусідів Ганни жила родина Антін із дружиною Настею та дочкою Галинкою. Дівчинка була на пять років молодша від Мишка, але дуже до нього привязалася. Він ходив до них у гості, бо Настя колись була подругою Олени, його матері, і ставилася до хлопця з душею. Антін теж добрий був до парубка.
Мишка цікавився технікою, навіть книжки брав у Антіна. Той золоті руки мав усю меблі сам зробив, різьблені наличники на хаті. Багато чому навчив Мишка. Якщо лагодив трактор чи машину кликав хлопця на підмогу, під час роботи пояснював, що до чого.
Ну-ну, Мишку, підтримай оце, казав Антін, а той рад-раденький. Завтра на світанку поїдемо на рибалку. Скажи бабусі, щоб розбудила тебе рано.
Мишко був вдячний Антінові й дуже до нього привязаВони прожили довге і щасливе життя разом, народили трьох діточок, а кожного літа їздили в село, де Галинка навчала своїх малят любити рідну землю так, як колись навчив її сам Мишко.