Соня збирає речі й іде від тебе. Куди? Тобі яка різниця? Квартиру звільняй вона наша з татом. Здаватиму її. Мені гуляки не потрібні. Шукай собі кут.
Соня прийшла з роботи й знову побачила чоловіка з компанією. За столом сиділи сусід Олег та його брат Тарас, що приїхав із села. Вже третій день «святкували» його приїзд.
Її Андрійко рідко гуляв. Але тут друзі, старі знайомі. Він і сам розумів, що занадто, але відмовити не міг.
Ти ж мій кревний, чи не так? белькотав Тарас.
Андрію, годі вже. Вони й так ледве держаться.
Замовкни, бабо! гаркнув Тарас.
Сонечко, ми вже йдемо, прошепотів Олег, підводячись.
Це до моєї жінки так звертаються?
Заспокойся. Усі розходяться.
Вона випхала гостей за двері, чоловіка на диван, і взялася за прибирання. Незабаром приїде свекруха. Нехай побачить, чим її син займається!
Встигла все: й підмела, й вечерю зварила гості ж зїли все, що було. Залишки зі столу летіли у смітник.
Наталко Степанівно, Оленко, як я скучила!
Мамо, а в бабусі є кошеня. Воно руде. Дід каже хитра пика.
Оленко!
Дід так сказав!
Мийте руки, будемо вечеряти.
А де Андрій? Дзвонила не бере.
Спить. Третій день з сусідом гуляють. Приходжу з роботи виганяю, а вранці знову починають. Можна й без ключів за двері виставити. Поки цей Тарас не приїхав, все було тихо. А тепер назавжди. У них із братом спільна хата, але дружина Олега не пускає гуляти малі діти. Ось і лізуть до нас.
Вони ж друзі з малечку. Як ми сюди переїхали так і тримаються. Не розірвеш. Вам треба звідси.
Куди? Будинок ще не звели, хоч і трохи лишилося. Треба їхати, дивитись. Та й як його кинути?
Сам прибіжить.
Хто прибіжить? у дверях зявився Андрій.
Ти. Чого прийшов? Запах їжі потягнув?
Не хочу.
І добре. Соня збирає речі й іде.
Куди?!
Тобі що? Квартиру звільняй вона наша з татом. Здаватиму. Мені гуляки не потрібні. Шукай собі кут.
Який кут, мамо? Тарас аж охолов. У нас же будинок будується.
Будинок? А хто в нього гроші вклав? Так, Соня й ти. Але ти нашими. Там житимуть Соня й Оленка. Соне, не стої