**Тільки з третього разу**
Скільки потрібно випробувати гіркоти, втрат, через що пройти, щоб зустріти справжнє щастя?
Про це часто замислюється Оксана. Їй сорок вісім, а вона все чекає чогось доброго й вірить. Життя було нелегким, але вона не опускала руки. А тепер лихо: вона дивилася, як полумя пожирає їхній дім. Іскри здіймалися в нічне небо, світло вогню освітлювало зібраних людей. Вже підїхала пожежна машина.
**Втрата всього**
Пожежники метушилися, розмотували шланг. Нарешті потужна струя вдарила у вогонь. Задимлений повітря, Оксана, затуливши ніс хусткою, з жахом спостерігала, як згоряє її життя. Знищено все: речі, шафа, кухня, усе до останнього. Нічого не встигли винести. Дім, де Оксана прожила понад двадцять пять років, перетворився на попіл.
Оксанко, ходи до мене, твій Тарас уже у нас у дворі сидить із моїм чоловіком, тягла її за рукав сусідка Ганна, з якою вони жили дуже дружно.
Сидить, ніби йому нічого. Та й ладно, я його ледь розбудила, інакше б там і згорів тихо казала Оксана, а сльози котилися по щоках. Ой, Ганну, тільки тепер я зрозуміла, як привикла до всього, що залишилося там махнула вона рукою в бік попелища. До речей, що мене оточували щодня, фотографій, памяті
Нічого, Оксанко, нічого, ще все буде, тобі й пятдесят немає, ще молода, намагалася втішити сусідка.
Вони зайшли у двір до Ганни. Там сиділи Тарас, чоловік Оксани, та Андрій, господар. Тарас трохи отямився після вчорашнього мабуть, пожежа його стрясла.
Оксано, а що сталося? спитав він. Чому ми загорілися?
Чому? Тому що ти заснув із цигаркою, вона впала під ліжко, а коли я тебе розбудила, вже горіло, скрізь сльози відповіла вона. Скільки разів казала ось і результат Залишилися ні з чим.
Тарас сидів понуро, і по його обличчю теж текли сльози. Він дивився запорошеними очима на свій колисТарас мовчки схрестив руки на грудях і важко зітхнув, розуміючи, що тепер їм доведеться починати все спочатку, але цього разу разом.