Мене нудить від тебе з першої шлюбної ночі! Ти мені огидна! Відчепися від мене! вигукнув чоловік просто на нашій річниці.
Я довго вибирала ресторан для нашої другої річниці весілля. Хотілося чогось особливого: не просто гарного місця з смачною їжею, а простору, де кожна деталь працюватиме на атмосферу вечора.
Зупинилася на «Лебедині» новому закладу в історичній садибі з вітражними вікнами та старовинними люстрами.
Максим кривився, коли я показувала йому фото інтерєру.
Навіщо такий розмах? Можемо просто посидіти удвох десь. Кому потрібен цей дешевий пафос?
Але я наполігла на своєму. Запросила шістдесят гостей, замовила музикантів та ведучого. Після тієї страшної аварії півроку тому мені хотілося свята. Справжнього, яскравого, незабутнього.
Підготовка зайняла кілька тижнів.
Я ще раз перевірила, чи все готове: оформлення зали, меню, програма вечора, подарунки для гостей. Хотілося, щоб усе було ідеально.
Можливо, тому що це перше велике свято після мого повернення з лікарні. А може, просто тому, що цю річницю я хотіла зробити особливою у всьому. Навіть у дрібницях.
Я поправила складки темно-бордової сукні й глянула на годинник. Гості мали зявлятися з хвилини на хвилину. Максим стояв біля вікна, розсіяно дивлячись на вулицю. У відблиску скла я бачила його напружене обличчя.
Про що задумався? запитала я, підійшовши ближче.
Та ні про що чоловік знизав плечима. Просто не люблю такі заходи. Стільки метушні й зайвих рухів! І заради чого? Заради показного щастя?
Я мовчала. За два роки шлюбу навчилася не реаагувати на його випади. Тим більше сьогодні! У день, який я готувала місяцями.
***
Першими прийшли мої батьки. Тато, як завжди, виглядав елегантно. Мама вдягла нову сукню кольору карамелі, яка їй дуже пасувала. Вона з порога кинулася до мене й міцно обняла:
Як же я рада, доню, що ти з нами. Після тієї аварії думала, що зійду з розуму
Мамо, не починай, мяко зупинила я її. Сьогодні лише хороше. Ми ж домовились?
Далі підтягнулися колеги з батькової фірми, де ми з Максимом працювали, друзі, родичі. Я зустрічала гостей з посмішкою, але краєм ока спостерігала за чоловіком. Він тримався осторонь, час від часу відпиваючи з келиха віскі. Нетипова поведінка. Зазвичай він уникав алкоголю навіть на святах.
Оксана Миколаївна, наш головний бухгалтер, підійшла привітатися. Я помітила, як вона злегка зблідла, коли я повернулася до неї. Мабуть, згадала, як відвідувала мене в лікарні. Я лежала, опутана трубками, лікарі не давали гарантій
Оленко, ти просто сяєш, промовила жінка з натягнутою усмішкою. Виглядаєш чудово! Особливо враховуючи, що ще недавно ти повернулася з того світу!
Дякую! Ви тепре чарівні. Не сумнівайтеся!
Щось у її погляді здалося мені дивним. Але я вирішила не звертати уваги. Не було в цьому сенсу, принаймні поки що.
Розпочалося свято.
Лунали тости, грала музика, гості танцювали. Зі сторони могло здатися, що все йде ідеально. Але я відчувала, як зростає напруга.
Максим тримався осторонь, зрідка вступаючи в розмови з колегами. Час від часу він кидав дивні погляди в бік Оксани Миколаївни, а та намагалася робити вигляд, що не помічає цього.
Я підійшла до чоловіка й із посмішкою запитала:
Може, потанцюємо? Все-таки наше свято.
Не зараз, відмахнувся він. Трохи запаморочилося.
Ти сьогодні якийсь незвичайний
Просто втомився. Не люблю великі зібрання, ти ж знаєш. Не треба вигадувати!
***
Вечір набирав обертів. Ведучий молодий хлопець у стильному костюмі вправно керував настроєм публіки.
Я спостерігала за подіями, намагаючись не видавати свого хвилювання. Лише я знала, наскільки особливим буде цей вечір. Потрібно було лише трохи почекати.
Максим продовжував триматися окремо, іноді натягнуто посміхаючись знайомим. Я помічала його короткі перегляди з Оксаною Миколаївною, але робила вигляд, що захоплена святом. Після кожного такого погляду щось болісно стискалося всередині, але я продовжувала посміхатися й приймати вітання.
Оленко, як ми раді, що ти одужала! цвірінькала дружина татового заступника. Такий жах, коли ми дізналися про аварію.
Так, страшний час, підтверджувала її подруга. Але тепер усе позаду, слава Богу!
Я кивала, дякувала, а сама мимоволі поверталася думками до тих днів у лікарні. Дивний час ніби в тумані. Уривки спогадів, розмов, чиїсь кроки в палаті
Доню, усе просто чудово! мама обійняла мене за плечі, вириваючи із задумів. Така гарна вечеря. І ти така красуня сьогодні!
Дякую, мамо.
Тільки жінка завагалася. Максим якийсь напружений. Усе гаразд?