Скора мчала вузькими вуличками Ліворно, а сирена вила, наче останній біль. Усередині Марія лежала без свідомості, між життям і смертю. Лікар, з сивиною у волоссі, доктор Коваленко, постійно перевіряв пульс і коротко командував медсестрам:
“Швидше! Тримайте тиск, не дайте їй втратити кров. Дитина ще має шанси!”
Поряд Оксана ломала руки, шепотіла молитви. Серце стискалося від провини вона не встигла втрутитися тоді, у маєтку. Памятала холодний погляд Ганни, той ніжний, як лезо, і нарешті зрозуміла правду.
**Реанімація**
Коли Марію привезли до лікарні, Богдан кинувся до лікарів, з червоними від сліз і лютості очима.
“Благаю, врямйте її! Вона і наша дитина… Я не можу їх втратити!”
Доктор Коваленко глянув на нього суворо:
“Пане Шевченко, зачекайте у коридорі. Ми робимо все можливе.”
Богдан завмер, потім підкорився і впав на лаву в холі. Сховав обличчя в долонях. Вперше у житті ця сильна людина відчула, що земля тремтить під ногами.
За закритими дверима лікарі боролися за життя Марії. Пульс був слабкий, але серце ще билося. Дитина ж була в критичному стані. Апарати пікали, напруга в палаті досягла межі.
**У п