Після весілля ми з чоловіком почали нове життя у своїй хаті у Львові. Все було ідеально аж поки не пролунав той перший дивний дзвінок.
О другій годині ночі задзвонив телефон. Чоловік прокинувся раніше мене, підняв слухавку й зблід.
Мамо у тебе все гаразд? прошепотів він.
Вона лише поцікавилася:
Сину, ти спиш? Все добре?
Це було дивно, але ми подумали, що їй просто не спалося або стало зле. Я навіть трохи співчувала.
Але наступної ночі знову. Так само о другій. Вона дзвонила, говорила ледве чутно й повторювала одне й те саме:
Сину, ти спиш? Я просто хотіла переконатися, що з тобою все гаразд.
Ми злилися. Не висипалися, були виснажені, чоловік ледве тримався на роботі. Мене це дратувало все більше.
На третю ніч я запропонувала вимкнути телефони. Але опівночі хтось постукав у двері. Там стояла свекруха. У нічній сорочці, боса. На обличчі жодної тіні сорому.
Не могла додзвонитися і злякалася, спокійно сказала вона, заходячи всередину.
Я кипіла від люті. Але чоловік ще намагався терпіти. Він любив матір, хоч і розумів це ненормально.
Так минуло більше тижня. Ми вже боялися настання ночі. Просили її зупинитися, благали Даремно.
Якось я навіть накричала на неї, але вона лише усміхнулася. Коли ж ми дізналися справжню причину цих дзвінків нас огорнув жах.
Тієї ночі ми знову вимкнули телефони. Хотілося хоч раз виспатися. Були впевнені свекруха знову прийде.
Але вона не прийшла. Ми здивувалися й навіть відчули полегшення. Я прокинулася відпочившою, щасливою.
Удень вирішили провідати її. Раптом образилася чи захворіла?
Коли відчинили двері її квартири нас ударив дивний запах Вона сиділа у кріслі, мертва. Телефон у руці. Вимкнений.
Лікарі сказали: смерть настала близько другої ночі.
Тоді нас ніби громом ударило: дзвінків не було, бо вона вже не могла зателефонувати. Вона боялася померти сама, відчувала, що йде А ми безсердечні.
Завжди відповідайте на дзвінки батьків. Бо можливо вони телефонують вам востаннє.
