Бізнесмен шістнадцять років шукав свою зниклу доньку, не підозрюючи, що вона вже давно живе і працює в його будинку…
Марійка ридала, зарившись обличчям у подушку. Її роздираючі зойки розривали тишу кімнати. Олексій не знаходив собі місця він нервово ходив із кута в кут, намагаючись зрозуміти, як таке могло трапитися.
Як можна було загубити дитину? спитав він, насилу стримуючи гнів.
Я її не губила! скрикнула Марійка. Ми сиділи на лавочці, Софійка гралася в пісочниці. Навколо було повно дітей, ти ж знаєш. Ніхто ж не стежить за кожним цілодобово! А потім усі розійшлися Я одразу обійшла все довкола, перевірила кожен метр, потім подзвонила тобі!
Голос жінки знову затремтів, і вона заридала ще гірше. Олексій зупинився, сів поруч, обережно поклав руку їй на плече.
Пробач, сказав він уже мякше. Я розумію. Це не просто загублена дитина. Її вкрали. Я знайду їх. Обовязково знайду.
Пошуки пятирічної дівчинки розпочалися негайно. Поліція працювала цілодобово, обшукували подвіря, підвали, парки, лісові зони. Всі сили були кинуті на пошуки, але жодного сліду. Здавалося, дитина зникла безвісти, ніби крізь землю провалилася.
Олексій за ніч, здавалося, постарів на десять років. Він памятав обіцянку, дану хворій дружині: зробити так, щоб Софійка була найщасливішою дівчинкою на світі, що він буде її берегти як зіницю ока. Через два роки після смерті першої дружини він одружився з Марійкою. Вона наполягала на цьому, казала, що Софійці потрібна жіноча турбота. Стосунки між дівчинкою й мачухою не склалися, але Олексій вірив це тимчасово.
Цілий рік він практично не виходив із себе. То йшов у запої, то, навпаки, відмовлявся навіть від ковтка горілки. Фірмою тим часом керувала молода дружина, і Олексія це влаштовувало. Єдине, що він робив щодня дзвонив у поліцію. І щодня отримував ту саму відповідь: «Нових даних немає».
Рівно через рік після зникнення доньки Олексій прийшов на дитячий майданчик, де все почалося. Сльози котилися йому по щоках.
Рік Рівно рік без неї
Правильно, поплач. Сльози душу очищають, почувся голос поруч.
Олексій здригнувся. Поруч сиділа баба Ганна місцева двірничка, котра жила тут стільки, скільки існував цей елітний котеджний селище. Вона здавалася вічною ні старіючою, ні молодшою, просто частиною пейзажу.
Як тепер жити?
Не так, як зараз. Ти вже давно не схожий на людину. А якщо Софійка знайдеться яким ти їй покажешся? Та й взагалі, що ти з людьми робиш?
Про що ти? До чого тут люди?
До того, що дружина твоя розпродує фірму. Люди залишаються без роботи. Ти дав надію, а тепер викидаєш їх на вулицю, як сміття.
Цього не може бути
А ось і виходить. Та й отруїти тебе може, тоді доньці й повертатися буде ні до кого.
Баба Ганна встала і, не попрощавшись, пішла геть, байдуже шурхнувши мітлою по асфальту.
Олексій ще трохи посидів, потім повільно пішов додому. За годину привів себе до ладу. Коли подивився у дзеркало, його перекривило перед ним стояв старий: худий, змарнілий, чужий.
Він сів у машину, яку рік не водив, і поїхав до офісу. Всередині все затремтіло він відчував, що починає повертатися до життя.
На першому поверсі замість знайомого обличчя адміністратора сиділа молода дівчина, захоплено переглядаючи відео. Вона навіть не глянула на нього. На другому поверсі замість вірної секретарки Надії Іванівни новенька, яскраво нафарбована особа. Побачивши Олексія, вона спробувала його зупинити:
Ви не можете туди заходити!
Але він лише відштовхнув її і увійшов. У кабінеті його чекав сюрприз: Марійка сиділа на колінах у молодого чоловіка. Побачивши чоловіка, вона схопилася, поспіхом поправляючи одяг.
Олесь! Я зараз усе поясню!
Геть. У тебе дві години, щоб зникнути з міста.
Марійка вибігла, а її кавалер, блідий і спітнілий, промайнув слідом. Олексій холодно додав:
Це стосується й вас.
За кілька хвилин він скликав усіх керівників відділів. Подзвонив Надії Іванівні, котра пішла після того, як Марійка замінила всіх ключових співробітників.
Я дзвонила, але ви не брали трубку, сказала вона.
Приїжджайте назад. Вас чекають.
Так почалося відродження фірми. Олексій не виходив з офісу майже дві доби, розкладаючи все по полицях, відновлюючи звязки, звільняючи тих, хто зрадив. Повернувшись додому, він усміхнувся Марійка встигла винести все цінне. Але йому не було шкода. Лише б не перенапружилася. Він уже в обід перекрив їй доступ до банкі