Життя швидкоплинне, щоб довго думати
Життя складне й іноді несправедливе. Але часом воно дарує такі сюрпризи, що наповнюють його новим змістом. Дають шанс виправити помилки минулого, усвідомити цінність життя, стати кращими, ніж були раніше.
Прокіп Захарович поховав дружину вісім років тому й з тих пір не одружувався. Спочатку жили удвох із сином Тарасом у великому двоповерховому будинку. Все там було облаштоване й доглянуте, затишно, кожен куточок створений руками покійної дружини Оленки. Але вона пішла, залишивши чоловіка з сином. З того часу Прокіп Захарович не переставляв меблі усе стояло так, як за Оленки. Лише з сином підтримували порядок, обидва були акуратними.
Тарас закінчив школу й вступив до університету. Хлопець був гарний, дівчата так і липнули до нього ще зі школи, а він не заперечував.
Тарасе, якось не так ти поводишся з дівчатами, казав йому батько. Дивись, якась раніше часу принесе тобі дитину. Ось тоді й зрозумієш, доведеться одружуватися.
В університеті та сама історія. Коли син вступив і переїхав до іншого міста, Прокіп Захарович залишився сам. Але з жінками не поспішав зустрічатися мабуть, не міг забути кохану Оленку. У них справді було щось справжнє. Таке в житті трапляється нечасто.
До Прокопа нагрянув старий друг із дитинства Борис. Вони стояли на подвірї, смажили шашлик і балакали.
Як твій син? Як справи? цікавився Борис.
Справи добре, йдуть у гору. Тарас моя права рука, після університету допомагає, тільки одружитися ніяк не збирається. В цьому він не в мене, сміявся Прокіп. Наступного року планую розширити бізнес. Ну а ти як?
У мене теж усе гаразд, фермерю, багато чого навчився. А ще одружився, з Іринкою ж розійшовся, ти знаєш. Тепер дружина молода, майже на двадцять років молодша. Тільки з дочкою тепер не знаходжу спільної мови. Лається, хоча й сама заміжня, не подобається їй моя нова дружина. Та й бог із нею, може, з часом улагодиться, розповідав Борис. А у тебе Оленка давно померла, а ти все самотній. Пора вже й собі знайти супутницю, без жінки важко.
Ні, Борисе. Поки не планую. Жінок, звісно, багато, і уваги їхньої мені не бракує, сам знаєш. Навіть далеко ходити не треба в офісі є гарні жінки. Але поки не хочу заводити сімю, пояснював Прокіп Захарович.
Поруч з ним живе Маряна, гарна жінка, три роки тому поховала чоловіка, живе одна. Донька заміжня. Прокіп із нею спілкується, і вона, здається, йому небайдужа, але тримається строго, як і належить удові. Жодних натяків на флірт, хіба що по-сусідськи пригостить пирогами чи яблуками з саду. Вони обмінялися номерами телефонів, запропонував сусід:
Маряно, давай обміняємось номерами, живемо самотньо, мало що може статися. Якщо довго не побачимось, подзвонимо.
Справді, Прокопе Захаровичу, життя штука складна, погодилася сусідка.
Провівши Бориса, Прокіп ліг спати після шашликів і горілки, хоч випили вони злегка. Наступного дня, коли він підїхав додому, побачив молоду дівчину. Вийшовши з авто, запитав:
Ви до Тараса? Але він тут не живе, переїхав у місто.
Я знаю, Прокопе Захаровичу, я до вас, мяко промовила дівчина. Мене звати Наталка.
До мене? Цікаво А вона простягнула фото, де була маленька дівчинка. А це ваша онука Оленка, їй чотири роки.
Постривай, Наталко. Не мороч мені голову, розбирайся з Тарасом сама. Він зачинив хвіртку й увійшов у дім.
Півроку тому вже приїжджала одна така, навіть дитину привезла, а коли зробили тест, виявилося збрехала. Тепер він не довіряв дівчатам. Увійшовши в будинок, бурмотів:
Ох, сину, скільки ще таких дівчат до мене приходитиме? Завтра поговорю з ним серйозно, хай одружується.
Через деякий час вийшов у двір погодувати Барса, свого вірного сторожа, і побачив у хвіртці стирчачий файл із документами. Всередині було фото дівчинки та якісь папери. Він увійшов у дім і поклав файл на верхню полицю:
Гаразд, пізніше подивлюся, що там такого цікавого?
Звісно, за роботою він забув про дівчину й файл. З сином поговорив, але той, як завжди, віджартувався.
Минуло близько року. Прокіп Захарович був на роботі, коли задзвонив телефон. Він підняв трубку:
Слухаю. Як? Невже, коли? Натиснувши кнопку, він опустився на стілець. Увійшла секретарка й, побачивши блідого начальника, швидко налила води.
На Прокопа обрушилося страшне горе. У аварії загинув його єдиний син. Йшов сильний дощ, Тарас повертався із сусіднього міста, був у відрядженні. Не впорався.
Похорон Прокіп Захарович памятає змутно, знав лише, що Борис усе узяв на себе, а поруч була Маряна постійно давала йому воду й якісь пігулки. А