Я збирався просто виписати штраф після того, як зупинив жінку, що їхала 150 км/год аж раптом помітив щось дивне біля її ніг.
Того дня ми з напарником патрулювали заміське шосе біля Житомира небезпечна ділянка, де часто трапляються аварії, особливо на довгих прямих, де водії люблять «додати газу». Все було тихо, навіть занадто.
Раптом повз нас пролетіла сіра «Таврія» ніби нас там і не було. Погляд на радар 150 км/год. Серед дня, на порожній дорозі. Можна подумати, що людина спішила але це ніколи не виправдання.
Я перевірив номери жодних заборон, машина чиста. Увімкнув миготки, сирену, дав знак зупинитися. Авто спершу скинуло швидкість, але потім рвонуло вперед.
Через гучномовець я дав чітку команду:
Водію, негайно зупиніться! Ви порушили правила і відповісте за це.
Через кількасот метрів машина все ж зїхала на узбіччя. Я підійшов. За кермом жінка років тридцяти.
Обличчя бліде, очі повині страху.
Ви знаєте обмеження швидкості на цій ділянці?
Так знаю прошепотіла вона, ледь дихаючи.
Ваші документи, будь ласка, сказав я суворо, нахиляючись до вікна.
І тут я помітив щось не те біля її ніг. Калюжа на килимі
Та це була не вода. Я зрозумів одразу: води відійшли.
У вас пологи починаються?
Будь ласка допоможіть я сама нікого нема видихнула вона.
Сумнівів не залишилося. Я одразу повідомив по рації, що везе пологуючу до лікарні. Ми пересадили її до нашої машини, і я їхав швидко, але обережно. По дорозі перейми ставали сильнішими, вона стогнала, майже кричала.
Я тримав її за руку, намагаючись заспокоїти, хоча й сам ледве стримував тривогу.
Ми встигли в останню мить. Персонал, попереджений заради, вже чекав біля входу. Жінку забрали негайно.
За кілька годин я повернувся, ще під враженням. З пологового вийшла акушерка, усміхаючись:
Вітаю, дівчинка. Здорова. І мама теж добре.
Мабуть, саме в такі хвилини я розумію, чому люблю свою роботу. Закон важливий. Але людяність важливіша.
