Та ж сестра! скрикнув чоловік, коли його рідненька влаштувала шашлики прямо на моїх трояндах! Моя відповідь сягнула двох метрів у висоту
Уявіть: дісталася нам від свекрухи хата в селі. Ну як хата самі руїни. Похилий будиночок, паркан із трьох дощок і ділянка, заросла бурянами по пояс. Мій чоловік, як і більшість чоловіків, глянув і махнув рукою: «Та продаймо це».
А я ну вперта ж як віслюк! Вписалася в той шматок землі. Цілий рік мріяла, як тут буде красота. Вклала всі заощадження, а головне душу.
Сама білила стіни, наймала майстрів лагодити дах. А найважливіше розбила квітник. Не просто город, а справжній рай! Троянди, півонії, волошкі Доглядала за кожною квіткою, як за дитиною.
Чоловік спершу кепкував, а потім аж рота роззявив: «Ну ти, Оленко, даєш!» казав, коли побачив мої квітучі клумби. І я була щаслива. Мала свій затишок, де відпочивала душею.
Але спокій тривав недовго. Про нашу «садибу» дізналася сестра чоловіка, моя золовка Тетяна. Пані міська, до землі руки не прикладає, але «відпочити» на чужій ділянці це вона любить!
Однієї суботи, без попередження, підїжджає авто. А звідти вся Тетянина родина: вона, чоловік і двоє розбишак.
Олю, приві-і-т! Ми до вас на шашлики! кричить вона ще з воріт.
Я оніміла, але ж рідня Показала хату, запропонувала чаю. А вони прямим ходом на вимиту веранду. І почалося
Дівчата, це не був відпочинок це був напад. Її чоловік поставив мангал прямо на мої троянди. Діти скакали по клумбах, ламали півонії, топтали волошки.
А сама Тетяна роздавала накази: «Оль, дай ножика!», «Де у вас сіль?». Після них залишилися сміття, витоптана трава і зламані квіти.
Я стояла серед руїн і ледве стримувала сльози.
Але це був лише початок. Вони почали приїжджати щовікенда. Ні сорому, ні совісті! Одного разу я приїхала а вони мої садові рукавички спалили в мангалі!
Ввечері я спробувала поговорити з чоловіком. Розповідала, як мені боляче бачити знищений сад. А він лише зітхнув:
Олю, терпимо. Це ж сестра! Як їй відмовити?
Тоді я зрозуміла: скандалу не уникнути. Моя оаза перетворювалася на місце гулянок, а мене використовували, як служку. План помсти визрів миттєво. Холодний. Точний.
Наступного тижня я зняла з рахунку чималу суму. Чоловік, побачивши СМС, аж побілів:
Олю, що це?! Куди стільки грошей?
На сімейний комфорт, любий, таємничо посміхнулася я.
Наступної суботи на ділянці кипіла робота. Приїхали майстри, швидко й чітко робили свою справу. Чоловік метушився, не розуміючи, що відбувається. А я, розсівшись у кріслі з чашкою кави, спостерігала.
О шостій вечора все було готове. Посеред ділянки тепер стояв високий паркан із профнастилу, що ділив територію навпіл.
З одного боку наш будинок і квіти. З іншого зона для «відпочинку» родичів. У паркані була хвіртка з замком.
Що це? пробурмотів чоловік.
Це наш компроміс, спокійно сказала я. Ось тут моє. А там місце для твоєї родини. Нехай Тетяна там хоча б на голові стоїть тепер у неї своя територія.
Як на замовлення, підїхала Тетяна з родиною. Вона побачила паркан і обличчя її перекривилося. Шок. Обурення. Німість.
Вона заверещала, дзвонила чоловікові, вимагала пояснень А я лише пересунула своє крісло за паркан туди, де мої правила.
Скажіть, дівчата: чи була я занадто жорсткою? А може, іноді, щоб зберегти свій спокій, треба просто поставити міцний паркан і закрити його на замок?