Ох, слухай… Таке трапилось.
Тату… Соломія сказала не приїжджати на весілля… Каже, соромно їй за нас, селян. Та як же так… Як же так, Марічко… Я ж так чекав цього дня, щоб віддати доньку заміж. А вона нас і бачити не хоче, соромиться… Що ж це за лихо…
*Дзвінок на телефон:* Мам, чуєш? Мирослав мене заміж кличе, уявляєш? Я так мріяла про це потрапити до його родини!
Марія раділа за доньку. Розумниця, красуня їхня Соломія. Вони з батьком завжди їй допомагали. Після школи донька мріяла вступити до модельної школи зовнішність дозволяла.
Але треба було грошей. Батько продав корів і свиней, якраз вистачило. Донька тепер рідко бувала в селі місто її закрутило, як буревій. Соломія сама заробляла фотосесії, покази. Батьки тішилися, що донька незалежна.
Мирослав був сином великого начальника, батько йому ні в чому не відмовляв. Але зі своїми батьками Соломія нареченого не знайомила, у гості їх не запрошувала. Казала немає часу, вони з Мирославом постійно у відїздах.
Марія працювала прибиральницею у школі і часто хвалилася фотками доньки.
Маріє, а чому Соломія нареченого не везе познайомитись? Може, соромиться?
Що ти, Наталко, вона ж нас любить!
А коли востаннє приїжджала? Дзвонить хоча б?
Минулого тижня дзвонила виходить заміж. Треба з чоловіком думати, де грошей на подарунок взяти.
***
Соломіє, а коли ж ви з Мирославом приїдете? Батько своє сало замовчив, зятеві б дав спробувати.
Мам, та він не їсть сала… Нам немає часу, готуємось до весілля.
А коли весілля? Нам теж треба підготуватись.
Мам, знаєш що… Не приїжджайте. Ну подумай сама Мирослав із багатої родини, там усі важливі люди будуть, а ви… Від тата хліборобом пахне. Уявляєш, як я почуватимусь?
Гаразд, доню… Не побачиш нас.
Марія не знала, як сказати чоловікові. Він так чекав цього дня. Вся хата була в фото доньки, батько памятав кожну дату, коли їх робили.
Тату… Соломія сказала не приїжджати… Соромиться нас.
Як же так… Як же так, Марічко…
Іван зблід. Марія дала йому води і краплі серце хворіло.
Іване, не хвилюйся так… Не підемо, нічого страшного.
Вночі довелося викликати швидку дуже переживав.
Знаєш що, Маріє? Ми все одно прийдемо! Хай вказує!
Марія не хотіла, але бачила не зупинити. Дату весілля знайшли легко Мирослав був відомою людиною. Вони купили квіти, взяли вподобаний одяг і поїхали.
У залі весілля було в розпалі. Коли ведучий запитав, хто ще хоче привітати, Іван гукнув: “Ми!”
Мирославе й Соломіє! Вітаємо! Хай ваші діти знають своє коріння і шанують батьків! Гірко!
Він поклав квіти на стіл і вийшов.
Мирослав озирнувся на Соломію:
Хто це?
Це… мої родичі.
Мирослав наздогнав їх:
Стривайте! Ви батьки Соломії? Вона казала, що у неї немає родини…
Соромиться нас. Ми прості люди.
Вибачте… Я не знав…
Мирославе, ти хороший. Не ображай її.
Ні, ми приїдемо до вас! Залишайтесь!
Ні, ми підемо.
***
Минуло три місяці. Соломія не дзвонила.
Марія вішала білизну. Підїхало таксі вийшла Соломія.
Мам, привіт. Я приїхала.
Привіт. Чого?
Як “чого”? Додому.
А… “Додому”.
А тато де?
На цвинтарі.
Що за жарти?
Не жарти. Ти нас поховала ще за живих, але справжній батько пішов два місяці тому. Не витримав. І я тобі цього не пробачу.
Соломія зайшла в хату. Ліжка тата не було. Її фото зняли.
Мам, ми були за кордоном, там звязку не було… Мирослав мене покинув. Хочу їхати за кордон.
Живи, як знаєш. Прощай.
Хвіртка зачинилась.
Марія зайшла в хату і заплакала. Де ж та добра дівчинка, якою вона була? Тепер немає ні чоловіка, ні дочки. Краще самотність, ніж така дитина.